Українці Сьогодні

Коли син одружився, я стала часто приходити до них з невісткою і натякати на онуків. – Твій батько навіть не встиг натішитися тобою, а онучат взагалі не дочекався. Роки швидко збігають, так добре жити, коли велика сім’я. Невістка завжди мовчала, а одного разу сказала, що має до мене серйозну розмову, а я цьому рада лише була

В той день я сиділа на лавці у нашому парку, дивлячись на дітей, що

Життєві історії 0

Михайле, а ти ніколи не жалкував, що ми зійшлися? – спитала Марія. – Та ти що! – засміявся Михайло. – Я б жалкував, якби ми тоді на весіллі не заговорили. Бо то була друга молодість. Він узяв її за руку. – Знаєш, свахо… я й досі кличу тебе «свахою», бо так ми зустрілися. Але в серці ти – моя жінка. Вона усміхнулася крізь сльози: – А ти – мій чоловік. – Ото сваха з сватом зійшлися! – вони лише сміялися у відповідь: – А чому б і ні? Бо зрозуміли просту істину: щастя не питає віку чи статусу

Марія Степанівна жила самотньо в селі. Донька Оля давно вийшла заміж і переїхала в

Життєві історії 0

Ми продали двокімнатну квартиру тещі, бо її все одно одну не можна було без догляду залишати. Вона вже немолоденька, почала про все забувати. Як би там не було, а їй вже 85. Я завжди любив та поважав матір дружини, вона доброю та мудрою жінкою завжди була, всі роки чудово ставилася до мене. Але останнім часом все змінилося дуже і я став шукати будинок для літніх людей

Я просто сидів у кріслі, дивлячись у порожнечу. За вікном йшов дощ, але я

Життєві історії 0

Мамо, ти знову двері забула замкнути! – сварилася вона одного ранку. – А якби хтось зайшов? – Та я ж… я пам’ятаю, що закривала, – виправдовувалась Олена Сергіївна, почуваючись винною. – Пам’ятала… А потім забудеш чайник, газ, і що? Я більше не можу так, мені тісно з тобою, – все різкіше говорила Ліда. Серце Олени стискалося від цих слів. Вона жила заради доньки, а тепер чула тільки докори. І ось одного дня Ліда прямо заявила: – Тобі буде краще в будинку для літніх людей. Там і догляд, і компанія. – Доню, не віддавай мене, будь ласка! – просила мати, хапаючи її за руки. – Я ж нічого поганого тобі не зробила… Але Ліда була непохитна

Олені Сергіївні було вже майже сімдесят. Життя промайнуло, як сон, і тепер вона жила

Життєві історії 0

Одного вечора Василь, прийшовши додому, оголосив, що їде у відрядження на десять днів. Серце Марії стиснулося, але що вона могла зробити? Чоловік уже все вирішив. Коли Василь повернувся, його вигляд був зовсім іншим – засмаглий і радісний. Входячи в будинок, він з порогу сказав: Маріє, дякую за тридцять років любові та турботи. Ми разом пройшли через багато, і ти подарувала мені двох чудових доньок. Але я зустрів іншу, давно. Ми разом уже сім років. Я чекав, поки наші дівчатка підростуть. Я її люблю, і ти знаєш, що коли я люблю, то це назавжди. Вона молодша за мене майже на двадцять років і пережила чимало горя. Не можу її залишити, розумієш

Марія вже не могла зрозуміти, що відбувається в її житті. Чоловік давно перестав ділитися

Життєві історії 0

Однієї неділі батьки зателефонували: – Синку, приїдьте з Оленкою, треба серйозно поговорити. – Щось трапилось? – стривожився він. – Ні-ні, все добре, просто ми з батьком прийняли важливе рішення і хочемо його повідомити. Приїхали. За столом – уся сім’я: батьки, Наталя з донькою. Оленка ще з порога відчула, що пахне напругою. Після чаю Петро Іванович прокашлявся, наче налаштовуючись на непросту розмову: – Діти, слухайте нас уважно. Ми вже старіємо, хворіти почали, сили не ті. Хочемо, щоб усе було справедливо

Валерій з Оленкою вже понад десять років жили у своєму невеликому, але затишному будинку.

Життєві історії 0

Наближалося 25-річчя шлюбу, і Галина сподівалася, що це буде великий святковий день, на який збереться вся родина і друзі. Та коли вона запропонувала Павлові відсвяткувати це, він одразу відмовився. Гроші потрібні, а свято не таке вже й важливе, мовляв. Це дуже засмутило Галину. Як можна так ставитися до святкування важливої події? І гроші – хіба вона просила їх у Павла? Вона сама вже рік працювала додатково, відклала гроші на святкування. І заощадила близько 25 тисяч гривень – цього було б достатньо. Павло не захотів святкувати, і Галина вирішила, що хоча б подарує йому щось на пам’ять – новий мобільний телефон

Галина давно мріяла, що 25-річчя її шлюбу стане справжнім святом для неї та її

Життєві історії 0

Прийміть наш подарунок! – вигукнула моя свекруха на нашому весіллі. – Ось, ключі від вашого нового життя! Вона тримала в руках ключі від квартири, перев’язані яскравим червоним бантиком. Я не могла повірити своїм очам. Двокімнатна квартира в новобудові в центрі міста. Таке навіть не снилося ніколи мені. Але попереду було не все так добре

Всі ми прагнемо кращого життя, думаємо, що подарунок — це завжди щось приємне, те,

Життєві історії 0

Надія сиділа на старому дивані в залі, притуливши до грудей вишиту мамину подушку. Сльози котилися щоками, а в голові стугоніло одне-єдине питання: чому саме з нею так? Вона давно знала, що їхнє подружнє життя з Андрієм уже не таке тепле, як колись. Але не могла навіть уявити, що він наважиться на таке – привезти в їхній дім свою колишню дружину разом із дитиною. – Мамочко… – тихо схлипувала Надія, – ти розумієш, він каже, що це тимчасово… що їм нема де жити… але ж то його колишня! І дитина… Я ж не проти дітей, але… це ж не моя дитина, мамо! Як я маю з нею під одним дахом жити

Надія сиділа на старому дивані в залі, притуливши до грудей вишиту мамину подушку. Сльози

Життєві історії 0

Свого часу ми з чоловіком в усьому собі відмовляли, економили на собі, щоб дати доньці дуже хорошу освіту. А вона, як тільки отримала диплом, вийшла заміж і не захотіла зовсім працювати. – Мамо, я ніколи не просила вас цього робити. Ви самі хотіли, щоб я була щаслива. І я щаслива. Я не хочу працювати. Я хочу добре жити. Я хочу насолоджуватися життям. Чоловік добре заробляє, нам вистачає на хліб і до хліба, більше мені не дзвони

Я чомусь й досі відчуваю гіркий присмак великого розчарування, коли згадую про це. Я