Українці Сьогодні

За день до поїздки валізи вже були зібрані. Марія ще перевірила список: – Купальники є, капці є, аптечка є. – А головне – документи і гроші, – підморгнув Іван. І ось уранці вони вже виходили з хати, коли задзвонив телефон. Дзвонила сестра Марії з села: – Марічко, приїдьте, якщо можете. Мама щось занедужала, лежить, а я тут сама з нею, в мене мала дитина на руках, ти ж сама знаєш. Марія поблідла. – Іване, що робити? Мама ж сама там… А у нас відпочинок… Чоловік тільки зітхнув, але сказав без вагань: – Їдемо до мами. Відпочинок почекає

Вже 10 років у шлюбі, а дітей немає, – Марія через це не раз

Життєві історії 0

Бабуся часто повторювала: – Доню, квартира твоя буде. Бо ти заслужила. Та вийшло інакше. Бабусі не стало раптово, вона пішла не лишивши заповіту. Перші тижні Олена навіть не думала про папери. Вона просто плакала, ходила по кімнатах і говорила з бабусиним фото, пригадувала запахи її пирогів, теплоту рук. Але згодом, коли біль трохи притупився, вона взялася до ремонту. Та спокій тривав недовго. Одного дня приїхала її рідна сестра Марійка і стала вимагати свою частку в квартирі

Олена сиділа на кухні у бабусиній квартирі й дивилася у вікно. Вулиця була така

Життєві історії 0

Коли Марина виходила заміж за Андрія, то щиро вірила: сім’я – це щастя, підтримка й тепло. Але разом із чоловіком у її життя увійшла і його мати – Галина Степанівна. Жінка гарна, доглянута, з поставою, якою могла б пишатися актриса. Вона працювала колись у міському відділі культури й завжди вважала себе «аристократкою». – Маринко, – якось сказала вона невістці ще на самому початку, – ви хороша дівчина, але треба розуміти: наш рід не простий. Ми завжди тримали планку. Тоді Марина ще усміхнулася, вирішивши, що це просто слова. Але з роками зрозуміла: свекруха її не приймає

Коли Марина виходила заміж за Андрія, то щиро вірила: сім’я – це щастя, підтримка

Життєві історії 0

Свекруха продала хату в селі, купила маленьку квартиру біля нас і стала до мене кожного дня ходити

Подруги дивилися на мене й сміялися, коли я призналася, що скаржуся на свою свекруху.

Життєві історії 0

Бо я знаю, як воно – бути невісткою, яку не прийняли. І я поклялася собі: ніколи не стану такою свекрухою, від якої хочеться тікати світ за очі, – сказала Галина. Андрій нахилився ближче. – Ти ж ніколи не розповідала мені про це. – А може, пора. Щоб ти зрозумів, чому я ціную Оленку і чому хочу, щоб у вас було щастя, а не війна між поколіннями. – Мені було всього двадцять, коли я виходила заміж за твого батька, – почала Галина. – Я була закохана до нестями. Здавалося, що немає на світі щасливішої дівчини. Але я ще не знала, що разом із чоловіком я отримаю і його матір – твою бабу Оксану. – Бабу Оксану? – здивувався Андрій. – Я ж її майже не пам’ятаю

– Мамо, можна я запитаю? – почав якось Андрій, уважно дивлячись на свою матір.

Життєві історії 0

Мамо, ти мене зрадила, – якось подзвонила мені донька. Я була здивована і засмучена водночас, адже чоловіка не стало давно, я сама її виховувала, заміж більше не вийшла, в усьому відмовляла собі, аби лише вона була щасливою. Тепер вона доросла, у неї своя сім’я, я дуже їм допомагаю в усьому, але донька на мене дуже ображається, що я зустріла Олега і тепер заради нього лише живу

Мамо, ти мене зрадила! — ці слова я почула від доньки й не могла

Життєві історії 0

То це правда?! – Микола зиркнув дружину. – Моя теща зійшлася з моїм батьком? З тим, кого я бачити не хочу?! – Коль, ну чого ти так… Вони ж просто допомагають одне одному… – несміливо намагалася заспокоїти Ірина. – Замовкни! – різко обірвав він. – Ні, я цього так не залишу. Я й так маму ледве вмовив, щоб у село подалася, а тут ще цей… тато, який мене колись покинув! Він подзвонив Ганні. – Ви що собі думаєте?! – гримів у слухавку. – Ви тепер з моїм батьком? – Миколо, – спокійно відповіла Ганна, – я не маю права втручатися у ваші образи. Але Олександр мені допомагає. Він єдиний, хто простягнув руку в скруті. – Та хай він пропаде! Він мені чужий, а ви… ви робите мене посміховиськом

Ганна Семенівна мала простору двокімнатну квартиру у місті. Все життя вона працювала і збирала

Життєві історії 0

Коли син одружився, я стала часто приходити до них з невісткою і натякати на онуків. – Твій батько навіть не встиг натішитися тобою, а онучат взагалі не дочекався. Роки швидко збігають, так добре жити, коли велика сім’я. Невістка завжди мовчала, а одного разу сказала, що має до мене серйозну розмову, а я цьому рада лише була

В той день я сиділа на лавці у нашому парку, дивлячись на дітей, що

Життєві історії 0

Михайле, а ти ніколи не жалкував, що ми зійшлися? – спитала Марія. – Та ти що! – засміявся Михайло. – Я б жалкував, якби ми тоді на весіллі не заговорили. Бо то була друга молодість. Він узяв її за руку. – Знаєш, свахо… я й досі кличу тебе «свахою», бо так ми зустрілися. Але в серці ти – моя жінка. Вона усміхнулася крізь сльози: – А ти – мій чоловік. – Ото сваха з сватом зійшлися! – вони лише сміялися у відповідь: – А чому б і ні? Бо зрозуміли просту істину: щастя не питає віку чи статусу

Марія Степанівна жила самотньо в селі. Донька Оля давно вийшла заміж і переїхала в

Життєві історії 0

Ми продали двокімнатну квартиру тещі, бо її все одно одну не можна було без догляду залишати. Вона вже немолоденька, почала про все забувати. Як би там не було, а їй вже 85. Я завжди любив та поважав матір дружини, вона доброю та мудрою жінкою завжди була, всі роки чудово ставилася до мене. Але останнім часом все змінилося дуже і я став шукати будинок для літніх людей

Я просто сидів у кріслі, дивлячись у порожнечу. За вікном йшов дощ, але я