Українці Сьогодні

Богдан увійшов. Не просто втомлений, а похмурий, напружений, якийсь чужий. — Будеш вечеряти? Я сирники приготувала, — лагідно запитала Олена. — Не треба. Я ситий. Він пройшов у спальню і, не дивлячись на неї, дістав із шафи спортивну сумку, яку вони брали у відпустку. І почав квапливо складати сорочки. — Богдане, що ти робиш? — Збираюся. — Куди це? У відрядження знову? Ти ж казав, що до Нового року спокій. Богдан застиг зі шкарпетками в руках. Подивився на неї вперше за вечір. Погляд був крижаний, ріжучий. — Не у відрядження, Олено. Я… йду

Олена мила посуд. Це був тихий, медитативний процес, що допомагав впорядкувати думки після робочого

Життєві історії 0

Слухай, Зоряно, давай поїдемо до мене додому, в моє містечко. У нас там така краса на Різдво і Новий рік… Справжня українська зима! Величезна ялинка на площі, колядники напередодні Різдва. Батьки будуть шалено раді тобі! А ще ми з тобою трохи на свіже повітря вирвемося, відпочинеш від столичної метушні. — Свєто, ти знаєш, я Новий рік не дуже люблю… І день народження свій теж. Зазвичай це день для підсумків, а не для радощів. — Тим більше поїхали! Ти хоч раз у житті по-справжньому посміхнешся 31 грудня, я тобі обіцяю. Зроби подарунок своїм батькам — моїм радощами від твого приїзду! Зоряна вагалася довго. Справді довго. Втеча від звичного комфортного кокона була для неї викликом. Але потім вона подумала: «А чому б ні? Може, цього року варто змінити місце, щоб змінити щось і в собі?» Зрештою, що вона втрачає? І вони поїхали

Зоряна завжди вважала себе сильною. Може, навіть занадто сильною. У сорок один рік вона

Життєві історії 0

Коли брат Андрій одружувався, батьки йому вручили на весілля ключі від квартири. — Мамо, тату, а як же я? — здивувалася Оксана, яка вже була заміжня і жила в невістках. — У тебе чоловік є, він про тебе подбає, а брат не зможе без житла, йому ж кудись потрібно привести невістку. Оксана не вірила цим словам, адже батьки їй на весілля зовсім нічого не дали, вона просто тепер живе у чужих людей. В свекрухи квартира старенька, давно ремонту не було, от чоловік його зробити недавно й запропонував. Це Оксану засмутило найбільше, вона зовсім не хоче вкладати останні кошти в чуже житло, хоч там живе сама і свекруха до неї ставиться добре. Але, в разі розлучення, куди ж їй піти

— Я абсолютно впевнена і завжди всім кажу, що виховувати синів у наш час

Життєві історії 0

Це для мене стало громом серед ясного неба, чесно кажучи. Я ніколи не думала, що матиму проблеми з грошима зі своєю найріднішою людиною. Мій єдиний, рідний син. Я, яка ніколи в житті не взяла чужої копійки! Усе життя працювала вчителем, брала репетиторство, щоб гідно виростити його самій, без сторонньої допомоги. І ось, що я отримую. Син навіть зателефонував моєму колишньому чоловікові, своєму батькові, і поскаржився на мене. Я не чула і не бачила свого ексчоловіка, Олега, вже років п’ятнадцять, якщо не більше. А тут він мені телефонує і каже, щоб я «негайно повернула всі гроші до копійки» синові. Я, звісно, відповіла, щоб вони не смішили людей, бо правда на моєму боці. Але їм байдуже тепер

— Це для мене стало громом серед ясного неба, чесно кажучи, — змучено промовила

Життєві історії 0

Домовивши з мамою та відключивши телефон, Таня подивилася розклад електричок і почала збиратися. Олег зателефонував, коли вона вже вийшла із метро на перон. Він сказав, що долетів добре і вже встиг розміститися у готелі. — А в тебе як справи? Чую шум, кудись вирішила піти розвіятися? — із ласкавими нотками турботи у голосі запитав він. — Я до батьків поїхала. Ось уже до станції йду. Нема до кого ревнувати, знаєш же, що в них там у містечку всі свої. А якщо хочеш трохи нервів потріпати, то є ж Рудик — мамин кіт, наречений завидний. Йому дістанеться чимало моєї ласки. Встигнувши купити квиток, Тетяна увійшла у вагон електрички і навіть примудрилася зайняти вільне місце. Вже за кілька зупинок їй довелося його поступитися, бо сидіти, коли поруч стоять бабусі, навантажені рюкзаками з дачним приладдям, їй було незручно, хоч ці бабусі могли легко дати фору молоді у витривалості. Тетяні завжди було цікаво: що вони там возять із собою постійно? Весь інвентар зазвичай зберігається на дачі, а їдуть вони від сили на пару днів

— Це просто чергове відрядження. Ти чому так засумувала? — Запитав Олег, ласкаво обіймаючи

Життєві історії 0

За столом Олексій і Богдан перезирнулися, старанно вдаючи, що захоплені своїми тарілками. — Мама недостатньо грошей дала, — виправдовувався юнак. — Справді? — Посміхнулася Софія. — Як каже мій батько: «Справжній чоловік має забезпечувати свою жінку, а не сподіватися на мамину підтримку». У цей момент Максим нагадував скривджену дитину, у якої забрали улюблену іграшку. — Знаєш що? Я піду сама. — А, так у тебе інший з’явився! — Підскочив Максим. — Тому й поводишся дивно! Олексій демонстративно заглибився у меню, а Богдан почав із перебільшеним інтересом розглядати картину на стіні. «Як я могла зустрічатися з цією безвідповідальною людиною?» — промайнуло в голові у Софії, поки вона збирала сумку. — А хто за піцу заплатить? — долинуло вслід дівчині. Двері піцерії зачинилися, залишивши позаду завершений розділ її життя

— Тату, можна тебе на хвилинку? — пролунав за спиною тихий голос доньки. На

Життєві історії 0

Назар прийшов додому пізніше, ніж зазвичай. Було вже майже дев’ять вечора, коли ключ повернувся у замку, і Дарина почула знайоме: — Даро, я… — Пізно, — перебила вона, навіть не підводячи очей від ноутбука. Він завмер у передпокої, зняв куртку, поставив пакет із продуктами на підлогу. — Я на роботі затримався, нарада була. — Звісно. Нарада. Чи мама? Він зітхнув, пройшов у кухню. — Знову ти починаєш. — А ти знову мовчиш, — Дарина різко зачинила ноутбук. — Назаре, скажи чесно: ти взагалі розумієш, що вона хотіла зробити? Вона хотіла все провернути за моєю спиною

— Ти взагалі розумієш, що ти робиш? — голос Назара був на межі зриву.

Життєві історії 0

Знаєш що, люба, я без тебе розберуся, що мені робити. Мене підвищили, моя робота вимагає постійної комунікації з босом, часто ми затримуємося. І я ціную комфорт. Якщо твій чоловік такий галантний, чому я маю відмовлятися? — Я тобі не люба! Я його жінка! А ти просто співробітниця! — Таня відчула, як її руки тремтять. — Ну, жінка — це ще не дружина, і ні про що не говорить. — Варя витримала паузу. — Та й не факт, що дружиною ти йому взагалі станеш. А я… я його права рука. Незамінний помічник. Це була найболючіша фраза, яку вона могла сказати. Тані здалося, що вона зараз кинеться на неї, але вона приборкала себе. — Запам’ятай, Варваро. Я тебе попередила, — тихо, але зрозуміло промовила Таня і, розвернувшись, швидко пішла. Вона сіла в машину і, різко натиснувши на газ, поїхала геть

Напруга у маленькій, затишній, але дуже стильній квартирі, що розташовувалася неподалік центру Львова, зростала

Життєві історії 0

Мій єдиний син готується до весілля. Я виховувала його сама з того часу, як йому виповнилося чотири роки. Скажи мені, чи може весілля сина не бути святом для матері? Хіба це не мій день? Я маю право на це свято! Бо те, що зробила моя невістка дуже засмутило мене, — сусідка якось розповіла, що в неї робиться в сім’ї, а я й не знала, що їй відповісти на це

— Мій єдиний син готується до весілля, — із глибоким смутком промовила 55-річна Наталія

Життєві історії 0

Ольга готувала Новорічний стіл. На кухні, сповненій ароматами святкових страв — від куті з маком до запеченої качки, — панував творчий безлад. Вона доручила чоловікові та дітям важливе завдання: прикрасити ялинку у вітальні. — Не баріться там! Півгодини лишилося до «Вечірнього кварталу»! — гукнула Ольга, заклопотано перекладаючи оселедець під шубою у кришталеву салатницю. — Мамо, ми майже! Денис зірвав бантика, — донісся голос восьмирічної Даринки. — Це не я, це Михайло! Ольга лише посміхнулася. Її діти, Михайло та Даринка, були енергією її життя. У двері зателефонували. — Кур’єр приїхав! Відчиніть! — гукнула вона у бік кімнат, і додала тихо. — Нарешті. Знову забула той горошок. Вона почула, як Юрій, її чоловік, відчинив двері. Слава Богу. Банка консервованого горошку, яку вона примудрилася забути купити, на підході. Без нього ж олів’є — не олів’є! За півхвилини на порозі кухні з’явився Юрій. Він дивився на Ольгу дивними, наче розгубленими очима. В руках у нього не було ніяких пакетів

Ольга готувала Новорічний стіл. На кухні, сповненій ароматами святкових страв — від куті з