Українці Сьогодні

Це було звичайного осіннього вечора. Зоя йшла з роботи, вирішила зайти до супермаркету купити хліб. І тут раптом побачила Ярослава. Він стояв у відділі іграшок із молодою жінкою. Та сміялася, а біля неї вертівся хлопчик років п’яти. – Тату, купи! – смикав він Ярослава за руку. Ярослав усміхнувся й без жодних вагань дістав картку. Вони взяли дорогу машинку на пульті, яку Зоя й своєму Артему в дитинстві купити не могла. Зоя завмерла біля полиць. В очах потемніло. – Як… як це? – прошепотіла вона собі. – Він казав, що грошей нема… Перед очима постала недавня сцена вдома. Артем, уже студент, просив у батька нові кросівки, бо старі зовсім розлізлися. А Ярослав махнув рукою: – Нема грошей на твої забаганки. Терпи

Зоя прожила зі своїм чоловіком Ярославом сімнадцять років. За ці роки вона навчилася рахувати

Життєві історії 0

Мамо, слухай. Я домовився на наступний тиждень про зустріч з нотаріусом – перепишеш уже зараз, поки ти при памʼяті, свою квартиру на мене, щоб потім не було непорозумінь. Я вклав у цю квартиру купу грошей. Це тепер фактично моє житло. – Як твоє? – розгубилася Світлана Павлівна. – Я не просила тебе такий дорогий ремонт робити, ти сам вирішив. Це ж моя квартира. Я тут із батьком життя прожила, дітей виростила. – Ну а кому вона лишиться? Тобі вже скільки років? Ти ж сама казала, що я єдиний син. – Петрику, – прошепотіла вона, – але ж у мене ще три доньки. – Та які доньки? У них чоловіки є, хай чоловіки їм дають житло. А я твій син, я тут ремонт зробив, я маю право! В ту ніч вона довго не могла заснути. Перед очима вставали обличчя доньок, які знімали чужі квартири, тулилися по кутках. І син – такий впевнений, нахабний, свій ремонт виставив як купівлю

Світлана Павлівна завжди вважала своїм найбільшим багатством дітей. Чотири – три доньки та один

Життєві історії 0

Олеже, та це ж твій син, – не раз дорікала Ірина Степанівна. – Як ти можеш від нього відмовлятися? – Мам, та він з матір’ю живе, хай вона ним займається, – відмахувався син. – У мене тепер інше життя. І справді, невдовзі він одружився вдруге. У другому шлюбі народилося ще двоє дітей, і вже для них Олег був зразковим батьком: допомагав, водив на гуртки, купував подарунки. А Юрій… Юрій ріс без батьківського тепла. Ірина Степанівна часто забирала внука до себе. Минали роки. Ірина Степанівна вже була на пенсії, здоров’я підводило, але вона знала: треба якось упорядкувати своє майно, щоб потім не було сварок

Ірина Степанівна все життя працювала вчителькою. Вона ніколи не мала великих статків, але мала

Життєві історії 0

У місті на Марту чекало інше життя. Вона познайомилася з Володимиром – сином заможних батьків, красивим і впевненим у собі. Йому подобалося дарувати квіти, водити її в ресторани, показувати, що він може все. Марта піддалася на його увагу, на блиск і новизну. – Ти будеш щаслива зі мною, – казав він, даруючи золотий ланцюжок. І вона повірила. Вони швидко одружилися. Марта переїхала до великого будинку Володимира. Життя ніби стало мрією: подорожі, дорогі сукні, ресторани. Вона думала, що саме цього хотіла – вийти заміж за багатія, жити без клопоту. Та щастя виявилося крихким. Минали роки, а дітей у них не було

Марта була дівчиною скромною, але дуже вродливою. Сусід Віталій давно поглядав на неї –

Життєві історії 0

Одного дня Лідія почула розмову свахи з зятем. Сергій із матір’ю сиділи на кухні й думали, що вона не чує. – Синку, от бачиш, як добре: у Ліди такий дім. Тут ми й залишимося. Нащо мені вертатися в ту розвалюху? – казала Галина Петрівна. – Та я й сам так думаю, мамо, – відповів Сергій. – Хай буде так. Теща ж одна, їй компанія потрібна. Лідія відчула, як у ній усе закипіло. «Виходить, вони й не планували, щоб це було тимчасово. Вони просто вирішили, що я маю забезпечувати їхнє життя». Увечері вона зібрала всіх за стіл. – Слухайте, діти, я хочу сказати важливе. Я не проти допомагати. Але мушу нагадати: цей дім я побудувала власними руками. Кожна цеглина тут – це моя праця, мої ночі без сну, мої роки в чужій країні. Я нікого не виганяю, але прошу поваги

Лідії було сорок п’ять, коли її життя розкололося надвоє. Чоловік, з яким прожила понад

Життєві історії 0

Ігор жив своїм життям: тренажерний зал, посиденьки з друзями, якісь відрядження. Люба відчувала, що між ними прірва, але сподівалася: «Пройде. Він зрозуміє, що сім’я – найголовніше». Але все ставало лише гірше. Одного вечора Ігор сказав прямо: – Любо, я йду. У мене інша жінка. Не шукай винних. Так буває. Світ у Любиних очах похитнувся. Їй здалося, що повітря в кімнаті раптом зникло. – Інша?.. – ледве прошепотіла вона. – Так. Вона молода, доглянута, зі мною їй цікаво. Я втомився від цих вічних борщів і твоєї вічної втоми. Подивись на себе – на кого ти стала подібною. Люба стояла мовчки, ковтаючи гіркі сльози

– Ти знову сидиш із цими книжками? – буркнув Ігор, заходячи до кімнати й

Життєві історії 0

Анно Степаніно, коли ви звідси переїдете? Ми будемо цю квартиру продавати. З такими словами звернулася до неї Марія, дочка її чоловіка, який щойно відійшов у вічність. Анна Степанівна сиділа на краєчку дивана й не вірила своїм вухам. – Маріє, – тихо промовила вона, – та ми ж з Михайлом Петровичем прожили душа в душу стільки літ. Я його гляділа, як могла. Він мене жінкою називав, дружиною. То хіба я не заслужила на шматок хліба й куток? – Ви й так мали свою квартиру, – різко перебила Марія. – Але ж лишили дочці. От тепер і йдіть до неї. А ця квартира належить нашій родині

– Анно Степаніно, коли ви звідси переїдете? Ми будемо цю квартиру продавати. З такими

Життєві історії 0

У день народження Марина після роботи зайшла до Світлани. В сумочці – подарунок, у руках – ще й маленький букетик квітів. – Свєточко, з днем народження! – щиро усміхнулася вона. – Щоб здоров’я, щастя і все, що хочеш, збувалося! Світлана розгублено прийняла подарунок. – Ой, Маринко, та я ж казала – нічого не святкую… Ну, заходь на хвильку. У квартирі було тихо, нікого не було видно. Світлана поставила на стіл дві чашки кави і тарілочку з цукерками – всього дві. – Ось, бери, – мовила вона. Марина відчула себе ніяково. Вона не чекала пишного застілля, але все одно було якось дивно: навіть шматочка торта немає

Світлана й Марина дружили ще зі школи. Вони сиділи за однією партою, разом все

Життєві історії 0

Ніна вийшла заміж і пішла жити до чоловіка у простору квартиру. Їй справді пощастило: свекор колись займав високу посаду, залишив синові гарне житло. А от Тарас ще мешкав з мамою в старенькій «хрущовці» й усе збирався купити власну оселю, але якось не складався пазл: то грошей не вистачало, то робота не та. – Ну, нічого, мамо, – заспокоював її син, – ти ж знаєш, я не пропаду. У той час хворіла бабуся, мамина мама. Літня жінка вже ледве ходила, тож потребувала постійного догляду. Мама якось відразу сказала: – У мене робота, Тарасові допомагати треба… Ніно, то ти ближче живеш, то й навідуйся до бабці. І Ніна навідувалася, за що отримала винагороду

Ніна завжди відчувала: мама любить її брата Тараса більше. Хоча вони з ним різнилися

Життєві історії 0

Доню, я ж мати. Хіба ж весілля без мами буває? Але у слухавці пролунав сухий голос: – Мамо, будь ласка, я так вирішила. Ти мене зрозумій. Після розмови Галина довго сиділа на ліжку, тримаючи телефон у руках. Петро підійшов, поклав руку на плече. – Не бери так близько до серця, Галю. Вона ж доросла, знає, що робить. Але Галина тихо плакала. Вона роками відкладала копійчину: то з зарплати, то з подарованих грошей на свята, все мріяла хоч раз виїхати за кордон на весілля своєї дитини. Уявляла, як одягне свою нову сукню, що давно висить у шафі, як сяде поруч з донькою в білій сукні… Але правда виявилася дуже сумною – вона дочці не потрібна

Галина не один раз себе картала за те, що вони з чоловіком нічого не