Українці Сьогодні

Розписатися? У п’ятдесят років? Людмило, схменися! Ти що, дівчинка-підліток? Який Михайло? Чоловік «нізвідки», без кола, без двора, знімає якусь комірчину і шукає роботу в такому віці? Та він же звичайний аферист! Йому потрібна твоя квартира, твої спокійні вечори і твоя зарплата бухгалтера. Ти для нього — зручний аеродром. — Він не аферист, Аню. Він добра людина. Він… він називає мене красивою. Анна пирхнула, і цей звук був болючішим за ляпас. — Красивою? Ну звісно! А що йому ще казати, щоб ти розвісила вуха? Людо, подивися в дзеркало. Ми з тобою вже не троянди в саду. Ми — дорослі жінки з купою обов’язків. Ти частина нашої родини. Ти сестра, ти тітка. Оленка вже весільну сукню приглядає, ми ж домовлялися! Ми розраховували на твою квартиру. Оленці з чоловіком треба десь починати, а у нас втрьох у «двушці» дихнути ніде. А ти хочеш туди привести якогось зайду

— Ти хоч розумієш, що ти зараз кажеш, Людо? Ти взагалі себе чуєш? —

Життєві історії 0

Дружино! Ти скоро там?! — голос Ігоря був незадоволений. — Де мої чисті шкарпетки? Я вже обнишпорив усю шафу, ні чорта не знайшов! Ти що, взагалі нічого не прала?! Оксана заплющила очі на мить. — Ігорю, твої шкарпетки на другій полиці, справа, під светрами! — крикнула Оксана у відповідь. — Я їх туди поклала ще в неділю! — Немає їх там! Ти як завжди. Понапихаєш кудись, а я потім маю шукати. Вечеряти скоро будемо? Я зголоднів як собака. Він сів за стіл, навіть не глянувши на дружину, і одразу втупився в телефон, гортаючи стрічку новин. — Я прийшла з роботи годину тому, Ігорю. Я ще нічого не встигла, крім того, щоб поставити воду на макарони. Ігор відірвав погляд від екрана. — Макарони? Знову? Слухай, ну ти ж господарка чи хто? Я цілий день на будівництві гарував, мені нормальна їжа потрібна, м’ясо якесь, борщ. Хіба це так важко — приготувати вечерю чоловікові

Вечір у Бучі видався сирим та досить таки похмурим. Сонце вже давно сховалося за

Життєві історії 0

Ну і розвалюха ця стара хата! — Мар’яна скривилася, коли переступила поріг бабусиного дому. — Соломіє, ти тільки поглянь на цей мотлох. Що ми з цим усім робитимемо? Це ж просто купа сміття, загорнута в плісняву. Соломія, молодша сестра зупинилася біля вікна, за яким старезна, покручена часом яблуня простягала свої гілки до скла, наче хотіла привітатися. — Це не мотлох, Мар’яно. Це пам’ять. Бабуся Ганна дуже любила це місце. Сестри приїхали до Богуслава вперше після поховання бабусі. Вони не були тут разом років десять. Мар’яна, старша, вийшла заміж за успішного юриста Артема. Соломія ж залишилася в їхньому рідному містечку неподалік, працювала вчителькою, часто навідувала бабусю, допомагала їй на городі й була поруч до останнього подиху. — Пам’ять, пам’ять, — перекривила Мар’яна. — Пам’яттю ситий не будеш, сестричко. Сподіваюся, у заповіті все чітко прописано. Ця ділянка зараз коштує шалених грошей, забудовники готові відвалити мільйони за такий краєвид на річку. Мій Артем уже все прорахував, навів довідки. Тут можна звести такий готельний комплекс — гроші рікою

Над Богуславом завис густий весняний туман, огортаючи сріблястою димкою круті береги річки Рось. У

Життєві історії 0

Доброго ранку, молодята! Я вже все придумала. Дивіться, ось тут майстри, мені сусідка порадила, кажуть — золоті руки. Плитку я пригледіла таку світленьку, під мармур. Це зараз модно. І душову кабіну треба нову, бо ванна вже іржава. Дарина пробіглася очима по списку. Сума, яку свекруха вважала «невеликою допомогою», складала майже все, що вони збирали останні три роки. — Маріє Іванівно, це дуже дорого, — Дарина намагалася дихати рівно. — Ми не можемо собі такого дозволити. Плитка під мармур? Душова кабіна з підсвіткою? — Як це не можете? — свекруха ображено підібгала губи. — Олег сказав, що у вас лежить нормальна сума. Чого вона там лежить? Гроші мають працювати! А я буду жити як людина, нарешті на старості літ. Чи вам шкода для мами? — Мені не шкода. Мені просто цікаво, чому мої мрії про власну спальню мають померти заради вашої нової ванної. — Олежа! — пані Марія крикнула так, ніби її різали. — Іди-но сюди! Послухай, що твоя дружина каже! Вона мене на старості літ куском хліба попрікає

— А чому це вони мають лежати мертвою вагою, якщо в сім’ї дирка, яку

Життєві історії 0

Де гроші, Сергію? — голос Катерини, дружини, був тихим, але в ньому відчувалася важкість. Сергій застиг. Він почав повільно знімати куртку, намагаючись виграти час. — Які гроші? Ти про ті, що в конверті були? — Не грай зі мною в дурня! — Катерина кинула порожній конверт на стіл. — Там було сто п’ятдесят тисяч гривень. Гроші, які я відкладала два роки, працюючи на двох роботах. Гроші на операцію моїй мамі та на ремонт даху на дачі, який тече щоразу, як іде дощ! Куди ти їх подів? Сергій зітхнув. — Катю, послухай. У Тараса біда. Ти ж знаєш мого брата. Його бізнес із перевезеннями ледь не згорнувся. З банку щодня телефонували. Йому терміново потрібні були гроші, щоб перекрити борг і викупити фуру. Без неї він — ніхто у своїй роботі. Катерина відчула, як у неї темніє в очах

У Кропивницькому весна того року видалася напрочуд дощовою. Вода нещадно била по підвіконнях старої

Життєві історії 0

А пам’ятаєш, Зінаїдо, як ми в селі гуляли? Три дні! Ти була найкрасивішою нареченою. Очі світилися, волосся розпущене… Ти тоді так сміялася, що в мене серце зупинялося. А зараз… Степан замовк, розглядаючи її домашній халат у квіточку. — А зараз ти зовсім інша стала. Погасла, забігалася. Вічно ці зошити, вічно це незадоволене обличчя. Немає в тобі того вогню, який надихає чоловіка на подвиги. Жінка має бути музою, розумієш? А ти перетворилася на вчительку з вічними претензіями. Марійка, яка до цього мовчки їла салат, різко поставила горнятко на стіл. Звук був таким гучним, що Степан аж підстрибнув. — Тату, ти серйозно? Ти зараз дорікаєш мамі, що вона «погасла»? Мама все життя тягне нас на собі! Вона в сім ранку на ногах, а в одинадцятій вечора ще перевіряє твори твоїх учнів, бо вони їй як рідні. Вона забігалася, бо в неї немає вибору! Поки ти «шукаєш себе», вона шукає, де дешевше купити м’ясо на твій улюблений гуляш

Ранок у квартирі на п’ятому поверсі панельного будинку завжди починався однаково. Зіна вставала о

Життєві історії 0

Добрий вечір! Ви, власне, хто такі? І що ви робите в нашій квартирі? — Здивовано мовила Олена до незнайомих людей, коли вони повернулися з Карпат. Жінка не здригнулася. Вона повільно з’їла шматок вареника і зиркнула на господарів. — О, повернулися нарешті. А ми чекали раніше. Валентина сказала, що ви вже будете. — Валентина? — Марко зробив крок вперед, і Олена побачила, як він розсердився. — Моя мати? — Ну так, — незнайомець відставив пульт і почав витирати руки об штани. — Ми її далекі родичі з-під Хмельницького. Петро і Галина. Мати ваша сказала, що квартира пустує, а нам тут до лікарні треба було на обстеження. Сказала: «Живіть, діти не проти, вони все одно на відпочинку». Марко глибоко вдихнув. Він дістав телефон. — Мамо. Ти зараз же береш таксі і приїжджаєш сюди. У мою квартиру. Зараз. — Синочку, — голос свекрухи в слухавці був солодким, як мед. — Ну чого ти сердишся? Вони ж люди прості, Петро трохи занедужав, їм у місто треба було. Ну що тобі, шкода? Квартира велика, ви вдвох, а їм тіснитися ніде. — Я не питав дозволу, мамо. Я поставив умову. За годину їх тут не має бути

Потяг «Київ — Кам’янець-Подільський» м’яко загальмував, розрізаючи нічну тишу старовинного містечка. Олена та Марко

Життєві історії 0

Це правда, Варе, — сказав чоловік тихим, рівним голосом. — Це мій син. І Олена — не моя племінниця. Ми разом уже майже чотири роки. Варя хотіла щось сказати, але в неї перехопило подих. Чотири роки. Половина їхнього шлюбу була побудована на цій паралельній реальності. — Послухай, — продовжував Павло, підходячи ближче. — Я не хотів, щоб так сталося. Але ти ж знаєш, як сильно я хотів дитину. Ми пробували все. Лікарі, обстеження, надії, які щоразу розбивалися. Я просто втомився від цієї порожнечі вдома. — І тому ти вирішив заповнити її в іншому місці? — прошепотіла Варя. — Я зустрів Олену випадково. Вона не вимагала від мене нічого. Вона просто була поруч. А коли з’явився Данилко… Варе, я вперше відчув себе чоловіком. Справжнім чоловіком, який має продовження

Варя не могла і кроку ступити, коли це сталося, вона стояла за крок від

Життєві історії 0

Олено! Я вдома! — голос чоловіка прокотився коридором, наче грім. — Що в нас на обід? Я в машині випив лише каву з заправки, голодний як вовк! Що ти смачненького готувала? Олена вийшла в коридор. Вона не кинулася йому назустріч, не допомогла зняти пальто. Вона просто стояла, тримаючи в руках книгу, яку почала читати вчора. — Вітаю, Богдане, — спокійно сказала вона. — Обід у холодильнику. Там є залишки вчорашньої гречки і трохи овочів. Чоловік завмер. Його очі звузилися, він оглянув дружину так, ніби бачив перед собою інопланетянина. — Що? Я питаю про гаряче, про нормальну їжу, яку ти готувала завжди. Я чекав, що ти зробиш той свій борщ. Це ж вівторок, ти завжди його готуєш після моїх поїздок! — Я не хочу сьогодні готувати борщ, — її голос не здригнувся. — Взагалі. Сьогодні ввечері я йду відпочивати. Вечері також не буде, придумай щось сам

У невеликому затишному будинку на околиці Кропивницького ранки зазвичай мали особливий ритуал. Кава, яка

Життєві історії 0

Він не робить пропозицію навіть після знайомства! — кричала Наталя в слухавку. — Катю, що не так?! — Ти занадто рано розслабилася. Він побачив, що ти злякалася його матусі. Тепер він відчуває свою владу. Потрібен радикальний крок. Скажи йому, що тобі потрібна пауза. Що ти не можеш жити в невизначеності. — Але якщо він погодиться на паузу? — Не погодиться! Він прибіжить з обручкою через три дні. Головне — витримати характер. Того вечора розмова була короткою. — Денисе, я так більше не можу. Я відчуваю себе коханкою, а не майбутньою дружиною. Мені треба подумати. Давай зробимо паузу. Денис подивився на неї довгим, втомленим поглядом. — Ти впевнена, що це те, чого ти хочеш

Київ зустрів Наталю холодним вітром і нескінченними лабіринтами метро. Вона приїхала сюди з дипломом