Українці Сьогодні

Мамо?! Ви як тут опинилися? — Голос Миколи звучав не просто здивовано, а майже налякано, до 30 грудня вони нікого не чекали, а тут мама приїхала. Ніна вийшла в коридор, витираючи руки об рушник. У дверях стояла її свекруха в розхристаній шубі, з двома величезними картатими сумками в руках. — Ой, Колюню, не стій як істукан! Поможи матері, руки вже відвалюються, — Любов Дмитрівна вже переступала поріг, заповнюючи собою весь простір. — Ніночко, дитинко, добрий вечір! Не чекали? А я от вирішила — ну як же моє синятко без справжнього свята лишиться? У тітки Олени на дачі опалення прорвало, то я прямо з вокзалу до вас. На всі свята! Ніна відчула, як на душі стало важко. — На всі свята? Микола казав, ви збиралися у санаторій. — Санаторій почекає! Родина — це головне. Господи, а чим це пахне? Риба? На Новий рік? Ніно, ти що, жартуєш? Риба — це пісна їжа, а свято має бути багатим! Де м’ясо? Де ковбаси домашні? Невістка ледь стояла на ногах

Вечір тридцятого грудня огорнув столичні вулиці м’яким синім сутінком. У квартирі на Оболоні панував

Життєві історії 0

Та що ви там справляєтеся! — перебила вона, і в голосі почулися нотки повчання. — Я сьогодні в тому гарному магазині в центрі побачила ляльку. Ой, Надю, така неймовірна! Очі як живі, сукня мереживна. Я й подумала: ну хіба моя онучка не заслуговує на найкраще? Купила, не втрималася. Усередині мене щось тепліло. Невже Віра Степанівна просто вирішила зробити приємне? Але наступна фраза миттєво все змінила. — Але знаєш, я подумала, що буде правильно, якщо все буде чесно. Річ дорога, справді вартісна. Я її вам привезу, а ви мені потім, як зможете, кошти за неї повернете. Поступово, частинами, я не поспішаю. Я завмерла. У коридорі раптом стало холодно. — Зачекайте… — я намагалася підібрати слова, щоб не звучати грубо. — Тобто ви хочете, щоб ми купили у вас іграшку, яку ви самі вибрали? — Ну навіщо ти так офіційно? — ображено промовила свекруха. — Я просто хочу, щоб у дитини були якісні речі. А мені на мою пенсію самій важкувато такі «подарунки» робити. Тож я купую, а ви мені суму віддаєте. І дитині радість, і ви не шукаєте, де купити

Вечір затишно огортав нашу невелику квартиру. Софійка нарешті заснула — її маленькі вії ледь

Життєві історії 0

Наступного дня Валерій поїхав на дачу — сказав, треба підготувати сад до зими. Лариса залишилася вдома. Вона вагалася, але все ж сіла за комп’ютер. У соціальних мережах Валерій був майже неактивний, але вона знайшла ту саму Світлану. Тридцять шість років, яскрава блондинка, на фото — завжди з бездоганним макіяжем. У друзях у Валерія вона з’явилася кілька місяців тому. Лариса гортала фото Світлани: відпочинок у горах, спортзал, ресторани. Під однією з фотографій, де Світлана була в досить сміливій вечірній сукні, Лариса побачила коментар чоловіка: «Тобі дуже личить цей колір». Руки Лариси затремтіли. Вона не чула від нього компліментів уже років п’ять. Востаннє, коли вона одягла нову сукню на свято в школі, він лише кивнув: «Нормально. Ми вже запізнюємося». Вона підійшла до дзеркала. Старий светр, волосся зібране в недбалий пучок, обличчя без жодного натяку на косметику. Коли вона стала цією тінню самої себе? Раптовий порив змусив її схопити телефон. — Добрий день. Можна записатися на сьогодні до стиліста? Будь ласка, це терміново

— Ти думаєш, я нічого не помічаю? — Лариса стояла посеред кухні, міцно стискаючи

Життєві історії 0

Мамо, а ти бабусю не любиш, так? Надія повільно сіла на ліжко. — Чому ти так вирішила, сонечко? — Ну… ти з нею майже не розмовляєш. Постійно сердишся. А вона сказала, що ти хочеш, щоб вона поїхала. А я не хочу. Вона добра, вона робить нам «казку». «Казку за ціною моїх нервів», — подумала Надія. Вона обійняла доньку. — Я люблю бабусю. Просто ми дуже різні. І іноді дорослим важко домовитися про правила в домі. — Але ж ти доросла. Ти ж мати, — тихо сказала дівчинка. Ця фраза вдарила болючіше за будь-які докори свекрухи. «Ти ж мати — значить, мусиш терпіти заради удаваного спокою». Того ж вечора Надія знайшла в поштовій скриньці повідомлення від ЖЕКу. Борг за комунальні послуги став критичним

— Надіє, а ти б могла на вихідних лінолеум перестелити? У тебе ж руки

Життєві історії 0

Яна сиділа на пасажирському сидінні їхнього старенького кросовера, міцно стискаючи в руках паперовий пакет із мандаринами. На задньому сидінні чекали свого часу делікатеси до новорічного столу: домашня ковбаса, сири та пляшка. До свята залишалося два дні, і вони з Тарасом планували провести їх у затишку своєї дачі в передмісті, подалі від міського галасу. — Приїхали, — Тарас загальмував біля високих металевих воріт. — Зараз розтопимо камін, і стане зовсім по-домашньому. Яна вистрибнула з машини. Вона підбігла до хвіртки, витягла з кишені зв’язку ключів і спробувала вставити один у замок. Але ключ навіть не увійшов у шпарину. — Тарасе, щось не так, — гукнула вона чоловіка. — Мабуть, замок замерз. Тарас підійшов, подихав на замка. Результат був той самий. Він уважніше придивився до металу. Це був не їхній замок. — Це не лід, Яно. Тут інша серцевина. Абсолютно нова. Яна відчула, як усередині все похололо

Грудневе небо над Київщиною нагадувало розлите молоко — сіре, густе й непривітне. Яна сиділа

Життєві історії 0

Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі від машини на поличку. Вікторія стояла біля вікна. На ній була смарагдова сукня, яку чоловік обрав для неї до святкування Нового року. — Облиш, Богдане, — сказала дружина, ледь тримаючи рівновагу. — Усі просто відпочивали. Було весело. — Весело?! — Богдан сказав голосніше. — Ти влаштувала справжнє шоу. Танцювала на столі! Перед генеральним деректором! Перед людьми, якими я керую! — І що з того? Це ж новорічний корпоратив, а не прийом у посольстві. — Інші дружини трималися гідно, розмовляли про літературу чи подорожі! А ти вилізла на стіл, танцювала і співала «Червону руту» на всю залу! Марчук усе зняв на відео! Завтра весь холдинг буде пересилати це один одному в Телеграмі! Вікторія повільно розвернулася. У її очах не було й тіні каяття. Лише холодний виклик, який Богдан раніше ніколи не помічав за своєю «тихою» дружиною. — Можливо, нехай подивляться? Може, їм корисно побачити щось живе, окрім твоїх звітів та графіків. Богдан став думати чи йому завтра на роботу іти

— Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі

Життєві історії 0

Зоряно, я придумав, як нам заощадити солідну суму щомісяця на комунальних послугах! Василь стояв посеред кухні з таким піднесенням, ніби щойно виграв у лотерею. Зоряна відклала сумку, яку щойно принесла з роботи, і втомлено поглянула на чоловіка. За шість років шлюбу вона навчилася розпізнавати кожну нотку в його голосі. Зараз у ньому бриніло те особливе збудження, яке зазвичай з’являлося після тривалих розмов з Галиною Петрівною. — Солідну суму? — перепитала вона обережно. — Це як саме? — Мама підказала. Якщо переоформити квартиру на неї як на пенсіонерку, то будуть значні пільги. Субсидії, знижки — вона вже все дізнавалася в управлінні. Уявляєш, скільки за рік назбирається? — Він помовчав, а потім додав вагоміше: — Я вирішив: перепишу квартиру на матір, так ми значно менше платитимемо за рахунками. Зоряна повільно опустилася на стілець

— Зоряно, я придумав, як нам заощадити солідну суму щомісяця на комунальних послугах! Василь

Життєві історії 0

Ну що, господарі, коли вечеря? Ми зголодніли з дороги, — буркнув Степан Іванович. — Ми не чекали гостей, тому… — почала була Вероніка, але свекруха її перебила. — Не чекали? Рідну матір нагодувати важко? На чужих людей у вас і час, і столи накриті, а для нас — порожнеча? Миколо, заспокой свою жінку, а то вона надто багато собі дозволяє. Микола, намагаючись уникнути сварки, вмовив Вероніку піти на кухню. Вечір був зіпсований. Свекруха одразу зайняла найкращу кімнату, викинувши звідти речі Артема та Софії в коридор, мовляв, «не гоже гостям у панських покоях спати». Наступного дня о пів на сьому ранку Надія Петрівна вже була на ногах. Вона без церемоній зайшла до спальні молодих і штовхнула Вероніку в плече. — Вставай, сонце вже високо! Готуй сніданок, батько хоче гарячих млинців із сиром

— Стули пельку і йди на кухню, приготуй мені щось перекусити, — процідила крізь

Життєві історії 0

Надіє Петрівно, — тихо, ледь чутно промовила Злата, — допоможете мені хоча б скласти посуд у машину? Свекруха, яка саме збиралася одягати пальто, здивовано округлила очі: — Ой, дитинко, ти що! Я так виснажилася від уваги, від розмов… Це ж мій день був, я віддала всю свою енергію гостям. Ти ж молода, ти швиденько все прибереш, це ж твій обов’язок як господарки. Костику, допоможи дружині зібрати сміття, а я поїхала відпочивати. Кров прилила до обличчя Злати. «Виснажилася від уваги?» Свекруха весь вечір сиділа на почесному місці, приймаючи подарунки та компліменти, поки Злата збивала ноги на кухні. — Мам, можливо, справді хоч трохи допоможемо? — невпевнено пробурмотів Костянтин, глянувши на почервонілі очі дружини. — Синку, не псуй дівчину, — відрізала Надія Петрівна. — Жінка має знати свої обов’язки і виконувати їх з радістю. Вона ж для нас старалася, правда, Златочко

Злата зачинила вхідні двері й на мить притулилася потилицею до прохолодної стіни передпокою. У

Життєві історії 0

Потім Марта поїхала до ресторану. Розмова з адміністратором була важкою. — Але ж у нас уже закуплені продукти, замовлений декор! — бідкався менеджер. — Ви отримаєте оплату від молодят у день весілля, — спокійно відповіла Марта. — Я не збираюся оплачувати банкет людям, які мене зрадили. Якщо ви не повернете мою частину внеску, я звернуся до юристів і розповім цю історію в соцмережах. Повірте, репутація вашого закладу коштує дорожче. Забравши гроші, вона поїхала до батьківського дому. Вона знала, що Софія зараз на парах в університеті. Мати зраділа приходу Марти, думаючи, що та приїхала миритися. Марта дочекалася моменту, коли мати відволіклася на кухні, зайшла в кімнату сестри, вихопила з шафи ту саму білосніжну сукню і просто викинула її у вікно. Знизу її підхопив Павло, який чекав у машині

— Мартусю, ну скільки можна мовчати? Невже ти досі тримаєш на неї зло? —