Українці Сьогодні

Слухай, а чому ти мені ніколи не готуєш? Я ж твій чоловік. Приготуй на вихідні голубців, так хочеться домашнього! Я аж чаєм поперхнулася. Дивлюся на нього, а він серйозний такий, очі круглі. — Денисе, ну яке «готуєш»? — здивовано запитала я. — Ми ж ледве додому доходимо. Ти ж знаєш, який у нас зараз завал зі звітами. Я сама вечорами або кефір п’ю, або якесь готове пюре з кулінарії розігріваю. — Ну то ти для себе, — лагідно так посміхнувся він і погладив мене по руці. — А для мене можна й постаратися. Голубці — це ж так по-домашньому. Мама мені раніше часто робила. Невже тобі важко порадувати свого хлопця? Я трохи здивувалася, але десь глибоко всередині прокинулася ота вихована в селі «хороша дівчинка». Ну справді, що мені, важко? Хлопець просить, хоче уваги, домашнього затишку. Вирішила зробити приємне. У п’ятницю після роботи, замість того щоб піти додому й просто лягти спати, я пішла в супермаркет. Коли підійшла до м’ясного відділу, у мене трохи округлилися очі від цін на хорошу яловичину та свинину. Потім пішла за капустою, рисом, сметаною, хорошим томатним соусом, зеленню. На касі мені озвучили суму — майже 1000 гривень. Для мене це солідна сума на один раз, враховуючи, що я зазвичай витрачаю стільки на три-чотири дні свого скромного харчування. Ну та ладно, подумала я, це ж для коханого

Кажуть, шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Але чому ніхто не попереджає, що

Життєві історії 0

Ой, Марійко, яка ж ти наївна! — Олена Петрівна сіла на стілець і важко зітхнула. — Все твій чоловік винен! Сам за собою стежить, кожен волосок до волоска, а дружину довів до такого стану, що ні в чому на люди вийти. Все він бачить і розуміє! Просто йому зручно, що ти мовчиш і задовольняєшся мотлохом. Ти для нього як безкоштовний додаток до квартири та дітей. Нормальний чоловік узяв би за руку, відвів у магазин і купив усе, що треба! Без оцих твоїх виправдань. Ці слова зачепили за живе. Весь день Марія ходила сама не своя. Вона мила посуд, витирала пил, збирала розкидані Тьомою іграшкові машинки, а в голові прокручувалися мамині слова. «Невже він справді не помічає?» — думала вона, розглядаючи свої руки з сухою від постійного миття шкірою. Вона згадувала, як колись, ще до народження Тьоми, вони з Денисом бігали на побачення. Вона носила сукні, легкі підбори, які дзвінко цокали по асфальту, любила робити макіяж, підкреслюючи очі. Куди все відокремилося за ці п’ять років безперервного материнства? «У пісочниці підбори не потрібні, там тільки підбори ламати», — щоразу заспокоювала вона себе, купуючи чергові кросівки на розпродажі. Але зараз контраст між ними ставав уже непристойним. Навіть сусіди іноді дивилися на них дивно, коли вони виходили разом з під’їзду

Суботній ранок пахнув смаженими грінками та свіжою кавою — розкіш, яку Денис дозволяв собі

Життєві історії 0

Артеме! Куди поділися гроші? — голос дружини звучав глухо, наче з бочки. — Ми відкладали на омріяне власне житло три роки. Кожна гривня, кожна економія на базових речах — усе йшло в той конверт. Ти справді вважаєш, що я не помічу зникнення тридцяти тисяч гривень за один вечір? Артем, який вальяжно вмостився на дивані з новим планшетом, навіть не підвів очей. — Марин, ну знову ти за своє? Ми ж дорослі люди, ми все обговорювали. Це інвестиція. Ти ж сама хотіла, щоб ми жили краще, чи не так? — Інвестиція в що? — Марина зробила крок уперед, кинувши ганчірку на стіл. — У твій новий гаджет? Чи, може, у твої «ділові зустрічі», на які ти йдеш у найкращих сорочках, тоді як я вже третій рік не купую собі навіть нової пари взуття? Подивися на мене, Артеме! Я навіть на нормальний крем для рук грошей не виділяю, бо ти кажеш — «не на часі». Він нарешті відклав пристрій, скривившись, ніби від зубного болю. — Ти знову починаєш цей театр. Кожну копійку на рахунку. Ми копимо на квартиру, це велика мета. А ті гроші, це був стратегічний внесок. У наше майбутнє, зрозумій це нарешті! Марина подивилася на свої долоні і так і не змогла зрозуміти, куди постійно діваються гроші

Місто Київ, спальний район, де вікна багатоповерхівок дивляться одне на одне, як свідки чужих

Життєві історії 0

О, які люди! Катю, привіт. А ми тут ось приїхали на вихідні, природою насолодитися. Хотів тобі пізніше набрати, попередити. А в тебе тут, дивлюся, замок заїло. Мій ключ чомусь не підходить. Добре, що ти приїхала, відчиняй давай, а то ми з дороги втомилися. Катерина зупинилася за кілька кроків, схрестивши руки на грудях. Вона дивилася на нього зі щирим подивом. Рівень його самовпевненості вражав. У цей момент із машини граціозно вибралася Соломія. Вона підійшла до Миколи, взяла його під руку і зверхньо подивилася на Катерину. – Колю, це і є твоя колишня? – протягнула дівчина. – А чому ми досі не в будинку? Ти ж обіцяв мені чудові вихідні на твоїй дачі. Я вже годину тут стою, мене комарі загризли. Микола трохи знітився, але заспокійливо поплескав нову дружину по руці. – Солю, серденько, не хвилюйся, зараз усе владнаємо. Катя просто замок, мабуть, поміняла і забула мені новий комплект ключів передати. Буває. Катерина перезирнулася з Оленою. Подруга лише ледь помітно похитала головою, вражена тим, що відбувається

– Ти ж не думаєш, що він так просто змириться і зникне з твого

Життєві історії 0

Ну чого ти починаєш з самого ранку? — зітхнув Тарас, намагаючись зберегти спокій. — Ми ж їдемо в гості до давнього друга, відпочити хочемо, шашлик поїсти. Навіщо знову піднімати ці теми? — Та тому що ми завжди все відкладаємо на потім, — Мар’яна нарешті повернулася до нього, і в її очах проглядали втома та затаєна образа. — Подивися на нас. Ми збиралися пів ранку, бо мені банально не було чого одягнути. Одне плаття застаре, інше — надто буденне. Мені просто хотілося виглядати гідно поруч із людьми, які змогли чогось досягти. Тарас нічого не відповів, лише пильніше вдивлявся в дорогу. Він чудово розумів, про що говорить дружина, але визнати це вголос означало розписатися у власній безпорадності

— Інколи мені здається, що ми просто марнуємо найкращі роки свого життя на те,

Життєві історії 0

Привіт, синку. Та все добре, от тільки в будинку воду перекрили через ремонт, кажуть, на кілька днів мінімум. Я от подумала… може, я до вас виберуся? Привезу свіжого сиру, пиріжків напекла з вишнями. Як там Тарасик? Володимир завагався. Перед очима постало втомлене обличчя дружини. Але голос матері в слухавці був таким самотнім і водночас надійним, звичним із дитинства. – Мамо, у нас тут трохи завантажені дні зараз… – почав він. – Та я ж не заважатиму, синку! Навпаки, їсти приготую, Ірочка відпочине після лікарні. Я вже й квиток на автобус узяла на завтрашній ранок. Володимир здався. – Добре, мамо. Приїжджай. Тільки давай дійсно на кілька днів, бо в нас у вихідні плани. – Звісно, Володю, звісно! На пару днів, не більше. Володимир повернувся на кухню. Ірина одразу все зрозуміла за його поглядом. Вона повільно поставила тарілку в раковину. – Мама приїздить завтра? – запитала вона без емоцій. – Так. Там у них воду відключили через аварію. На пару днів, Іро. Вона вже й квиток купила. Ірина нічого не відповіла. Вона просто вийшла з кухні й зачинилася в кімнаті. Тарасик здивовано подивився на батька. – Тату, мама образилася

«Я іноді думаю, що твоя мама любить наш унітаз більше, ніж власну квартиру, бо

Життєві історії 0

Даринко, вибач, будь ласка. На вихідні не вийде зустрітися. Теща несподівано приїхала в гості, дружина попросила побути вдома, організувати сімейний обід. Ти ж усе розумієш. Давай зідзвонимося в понеділок зранку. Гарно тобі погуляти на весіллі брата». Дарина повільно опустила руку з телефоном. Оці слова «ти ж усе розумієш» уже стали для неї справжнім прокляттям. Вона розуміла. Завжди все розуміла. Вона розуміла, чому на Новий рік вона дивиться телевізор наодинці з котом, поки він піднімає келих із родиною. Вона розуміла, чому на її день народження він зміг приїхати лише на годину в обідню перерву, щоб подарувати дорогі парфуми і поспішно поцілувати на прощання. Вона все розуміла, але від цього розуміння на душі ставало тільки холодніше. На весілля брата Дарина приїхала майже перед самою церемонією. Вона обрала елегантну сукню глибокого синього кольору, зробила бездоганний макіяж, який мав приховати сліди безсонної ночі, і придбала розкішний подарунок для молодят. Коли Ярослав і Тетяна обмінювалися обітницями, Дарина стояла в першому ряду поруч із батьками. Мама плакала від щастя, тато зворушено тримав її за руку. Ярослав дивився на свою Тетяну з такою ніжністю, повагою та гордістю, що у Дарини мимоволі стиснулося все всередині. Це було зовсім не те, що відчувала вона у своїх стосунках

— Якщо ти зараз же не піднімеш ці квіти, я просто скрізь землю провалюся

Життєві історії 0

Мамо, рятуй! — випалила Вероніка, заводячи дітей у передпокій. — У нас форс-мажор. Руслан поїхав на корпоративний виїзд, у них там квести й шашлики, відмовитися не можна. А в мене запис до косметолога, я його три місяці чекала, там лазерна корекція. Якщо пропущу — гроші пропадуть, бо проплачено все і виліт із графіка. Ти ж розумієш! Тамара сперлася плечем на одвірок, перегороджуючи шлях у квартиру, де на столику ще парував ароматний капучино, а поруч лежав підручник «Італійська для початківців». — Вероніко, — промовила вона спокійно, майже по-материнськи, наче заспокоюючи збуджену дитину. — Ми ж домовлялися ще у вівторок. У мене сьогодні заняття з педагогом по Zoom, індивідуальний урок, за який я заплатила гроші. Я не збираюся його скасовувати лише тому, що ви з Русланом не можете елементарно узгодити свій графік. Я теж людина, у мене є своє життя, і воно не складається з того, щоб чекати твого дзвінка «рятуй». — Мамо, які ще уроки?! — Вероніка аж підскочила, знімаючи з Артема шапку. — Ти вже на пенсії, нащо тобі та італійська? Ти маєш думати вже у свої роки про дітей та онуків, а не жити щасливо лише своє життя, це егоїстично дуже

Львівський ранок був огорнутий м’яким серпанком, коли тишу квартири Тамари Рудольфівни розірвав різкий, наполегливий

Життєві історії 0

Поліночко! Доню моя, ну як же так? — подзвонила їй і розплакалася рідна мати. — Я тільки-но розписала пенсію до копійки, все сплатила, як раптом кран на кухні зовсім зламався! Прийшов майстер, подивився — сказав, що міняти треба геть усе. Взяв дві тисячі гривень. Дві тисячі! Ти уявляєш? Я тепер навіть на ліки не маю, не те що на хліб. Як же мені дотягнути до кінця місяця? Поліна потерла перенісся, намагаючись стримати роздратування, вона вже чудово відчувала до чого її мати веде. — Мамо, ну не хвилюйся так. Зараз заспокойся, я тобі все перекажу на картку. Не треба нервувати, чуєш? Юлія Миколаївна миттєво змінила тон. Голос став солодким, вона почала сипати обіцянками, що більше таке не повториться, що це була випадковість. Поліна слухала це вкотре і знову відчувала, як всередині наростає важкість. Вона попрощалася і поклала слухавку. Артем, її чоловік, відірвався від монітора ноутбука і поглянув на дружину. — Що цього разу? — Кран. Мама віддала дві тисячі майстру. Тепер немає грошей на життя. Я зараз перекажу їй частину нашої заначки. Артем мовчки кивнув, але Поліна помітила, що чоловік їй не пробачить цього

Місто Львів, старий район неподалік від центру. У квартирі на третьому поверсі старої кам’яниці

Економіка 0

Ярославо! У мене грандіозна новина! — голос матері лунав занадто бадьоро. — Я продаю квартиру. Пакуй речі, бо за два тижні прийдуть покупці. Ярослава застигла. — Яку квартиру? Мамо, це ж наш дім! Куди я подінуся з усіма своїми речами? — Ой, ну почнеться зараз, — мати роздратовано зітхнула. — Ти ж доросла дівчина, Ясю. Винайми собі щось. Уся молодь зараз знімає житло. Я ж не буду все життя тебе під крильцем тримати. Тим паче, у мене змінилися плани. Марк зробив мені пропозицію. Ми переїжджаємо в Прагу. — У Прагу? — Ярослава відчула, як у горлі застряг холодний клубок. — Але ж ми домовлялися. Я розраховувала на цю квартиру. Мені просто ніде жити! — У тебе є стипендія, знайдеш підробіток. А квартира — це моє майно, я маю право розпоряджатися ним так, як вважаю за потрібне. Не будь егоїсткою, доню. Моє щастя зараз на першому місці. Ярослава повільно опустилася на стілець. Вона завжди знала, що мати — людина поривчаста, але щоб отак — виставити власну доньку на вулицю заради ефемерного «щастя» в іншій країні… Від матері такого вона не чекала

Місто Івано-Франківськ зустрічало світанок м’яким рожевим світлом, яке відбивалося у вікнах багатоповерхівок. Ярослава стояла