Українці Сьогодні

Заміж тобі пора, Оксано, а ти все по притулках бігаєш, допомагати – це добре, але і про себе треба подумати, – завжди сувора начальниця Наталя Юріївна не то вичитувала, не то намагалася напоумити молоду працівницю, яка знову запізнилася на роботу. – Знаю, що винна, але ми поїхали в притулок, а він за містом, хотіли відвезти корм собачкам, адже надворі холодно, а наша машина зламалася, тому так і вийшло. Але я все розумію, і якщо треба, то залишуся понаднормово, – запевнила Оксана. – Не треба, але вважай, це – останній раз, – попередила начальниця. Задоволена, що цього разу обійшлося, Оксана взялася до роботи, не підозрюючи, що це лише початок однієї гарної історії

– Заміж тобі пора, Оксано, а ти все по притулках бігаєш, допомагати – це

Життєві історії 0

Проходь, мамо, ми на тебе чекали, – каже син Віталій, а невістка забрала куртку і подає тапочки свекрусі. Раптом її посмішку змінило занепокоєння на обличчі. Марія пройшла в кімнату до гостей, а Ліда кивнула головою на підлогу, і Віталій побачив те, що й вона – мокрі сліди на підлозі. Вони обоє перезирнулися, але вирішили поки-що не чіпати цю тему. Та вранці на маму чекав сюрприз

– Проходь, мамо, ми на тебе чекали, – каже син Віталій, а невістка забрала

Життєві історії 0

Олено, ти вже подумала, що будеш готувати на Новий рік? – чоловік запитав у Олени за два тижні до святкування. – Я нічого готувати не збираюся, – відповіла вона. А 31 грудня Олена зібрала невелику сумку. Сергій спостерігав за її зборами хвилюючись. – Ти серйозно збираєшся піти від мене на Новий рік

Олена з важкістю та втомою протерла очі, дивлячись на екран комп’ютера. До кінця робочого

Життєві історії 0

Не знаю, Івасику, що ти собі таке вибрав. Ні краси, ні багатства. Та вона колготи зашиває, я зайшла і бачу, що Настя твоя дирки штопає, замість того, щоб викинути ці колготи у смітник, – Люба ніяк не могла заспокоїтися, вона не могла змиритися з вибором сина, тому і постійно вишукувала щось погане в невістці. – Мамо, мені вона підходить, дались тобі ті дирки. Настя для мене – найкраща. А те, що зашиває колготи, а не викидає, то навпаки, добре, значить вона у мене заощадлива, – пробував заступитися за свою дружину Іван. – Ага, скоро і ти біля цієї заощадливої дружини будеш в дірявих шкарпетках ходити, – артистично закочувала очі мама

– Не знаю, Івасику, що ти собі таке вибрав. Ні краси, ні багатства. Та

Життєві історії 0

Не буде так, свахо, як ви хочете. Ми з чоловіком подумали і вирішили, що у нас один син, і ми маємо йому зробити гідне весілля. Та й родичі нас не зрозуміють, якщо ми по-іншому зробимо, – каже моя майбутня свекруха. Лариса Іванівна, мама мого нареченого, з самого початку була не в захваті від вибору сина, тому коли вона приїхала до нас в гості, домовлятися з моїми батьками про наше з Русланом весілля, вона продовжувала у тому ж дусі. На цей раз їй не сподобалося те, що мої батьки запропонували робити весілля у нас в селі

– Не буде так, свахо, як ви хочете. Ми з чоловіком подумали і вирішили,

Життєві історії 0

Це тобі не рідний онук, не розумію, чого ти стараєшся заради чужої дитини, якщо он тут маєш двох своїх рідних онуків? – картає мене донька. – Чужих дітей не буває, Світлано, і я тобі про це вже не один раз говорила, – кажу. – А Сергійко нам як рідний, він Миколу нашого татом називає, той його сином, а отже, я – бабуся, а ти – тітка. Та моя дочка не слухає мене, вона вважає, що я маю про рідних онуків дбати, тобто про її дітей

– Це тобі не рідний онук, не розумію, чого ти стараєшся заради чужої дитини,

Життєві історії 0

Але ж і вперта ти, Катерино. Донька тут до чого? Не добре ти робиш, коли батька рідного на весілля доньки не пускаєш, – картала Катерину сусідка, намагаючись її напоумити ще, поки не пізно. – Багато ти розумієш, Ганно. Добре тобі збоку поради давати. А я не хочу бачити цього зрадника на весіллі у Христинки. Та й дочка теж такої думки, – відмахнулася Катерина. – Ну тоді ви обидві не праві. Мирослав – хороший батько, він виявив ініціативу прийти на весілля, тож я не розумію, в чому проблема? – сусідка з усіх сил старалася переконати Катерину не робити помилки

– Але ж і вперта ти, Катерино. Мирослав тобі зрадив, а донька тут до

Життєві історії 0

Ти напевно не зрозуміла, мамо. Ми квартиру уже продали, нам нема де жити. Ми що, даремно через дві області до тебе їхали? Нам нема де жити, – каже мені моя донька Маргарита. – Рито, а чого ж ти не порадилася зі мною? Ну як можна було квартиру продати? – питаю і не розумію, що маю тепер робити. Ситуація вийшла не з найкращих. Моя дочка продала квартиру, бо знайшлися покупці, які готові були нормально за неї заплатити, і сподівалася, що я приїду додому з грошима, додам їй необхідну суму, і вона швиденько купить собі нове більше житло

– Ти напевно не зрозуміла, мамо. Ми квартиру уже продали, нам нема де жити.

Життєві історії 0

В Італію Ірина повернулася дуже засмученою. Отримала чергову зарплату, як завжди, 50 євро відклала для себе, а решту мала передати через водія буса синам. Але ще пішла в магазин, щоб купити продуктів. Вона завжди купувала так, щоб було однаково у двох сумках. Але в останню мить вона передумала. “Не буду я нічого їм купувати і передавати. Нехай живуть як знають, дорослі уже” – подумала жінка і вийшла з магазину. “У тебе щось трапилося, мамо? Чому ти не передала в цьому місяці гроші?” – не забарився з дзвінком старший син. “Мамо, де гроші? У тебе все добре?” – наступним був дзвінок і від молодшого сина

Двох своїх синів Ірина любила однаково, і завжди вважала, що дітям треба давати все

Життєві історії 0

Коли я їхала в Італію, то мала багато мрій, думала, що грошей зароблю, приїду і буду життям насолоджуватися, а то виявилося, що воно все якось не так. Та ми колись на свята сходилися родинами, колядували так, що все село чуло, а зараз всі зачиняються в своїх величезних будинках і навіть дітей-колядників не всі до себе пускають. Що з людьми відбувається? Колись ми мали набагато менше, але почувалися значно щасливішими. Одним словом, я захотіла назад в Італію. Там я працюю, рухаюся, чекаю на неділю, щоб з дівчатами в парку зустрітися, на море ми часто влітку їздимо в неділю у свій вихідний

Одному Богу відомо, як я вже хотіла додому, адже останніх три роки я не