Українці Сьогодні

Одного разу Іван стояв біля хвіртки своєї улюбленої дачі та дивився на жінку, яка поралася на його грядках. Її довге волосся було зібране в хвостик, на руках були великі рукавиці. Та Іван не міг зрозуміти: що ж вона тут робить? Справа в тому, що шлюб із її дочкою розпався між ними ще шість років тому, і він щиро вважав, що назавжди залишив у своєму далекому минулому все, що пов’язано з їх сім’єю. – Добрий день, Іване! – чемно мовила жінка, підводячи очі від землі. – Як ся маєш? Це була Лідія Дмитрівна – колишня теща Івана. Побачивши її, чоловік, на великий подив для себе, відчув себе ніяково, ніби його застали зненацька

.Іванові просто дуже подобалася його дачна ділянка. Тут було так тихо та спокійно, що

Життєві історії 0

А що донька тобі подарувала крім цього аркуша паперу, цікаво? Чи гроші ще якісь дала? – запитала в Тамари подруга при всіх гостях. Матері було соромно людям говорити, що рідна донька їй одну лише троянду принесла на ювілей, 65 років, тому відразу тихо відповіла: – Ще 3 тисячі гривень вона мені дала і глянула крадькома на Світлану

– А що донька тобі подарувала крім цього аркуша паперу, цікаво? Сама розумієш, що

Життєві історії 0

І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так легко проміняти мене на неї? Ти ж казав, що любиш мене, – Віра дивилася на свого нареченого і не могла повірити в те, що він їй зараз каже. – Вибач. Вона дитину чекає. Негоже, щоб дитя без батька росло. А ти розумна, ти ще знайдеш своє щастя. Микола говорив спокійно, але було видно, і що йому зараз ой як нелегко. З Вірою вони зустрічалися вже два роки, і він сам зробив їй пропозицію, вже і дата весілля була призначена. І тут, наче грім серед ясного неба, Микола заявив, що весілля треба відміняти

– І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так

Життєві історії 0

Мені треба повернутися туди. Я не можу його там залишити. Оля в голові перебирала різні варіанти, що вона має придумати, щоб поїхати в торговий центр і переконатися, що це таки був він, Іван Павлович, чоловік, який її виростив, а зараз жебракує на вулиці. – Олю, ти чого засумувала? Тобі що, не сподобався подарунок? – Богдан бачив незрозумілу тривогу в очах коханої дружини, і не міг зрозуміти, що трапилося. – Богдане, мені треба ще раз в торговий центр, той, де ми були в обід, – сказала Ольга, і опустила очі. Чоловік зрозумів, що його подарунок таки дружині не сподобався, і вона вирішила його обміняти. Вони разом вже 6 років, і Богдан завжди вгадував з подарунками, та цього разу щось пішло не так

“Мені треба повернутися туди… Я не можу його там залишити…” Оля в голові перебирала

Життєві історії 0

Дякую, доню, за гостинці, навіть не знаю, що б я без тебе робила? – мама стояла на порозі свого будинку і не знала, як мені надякуватися. Але щось в її голосі мене насторожило, на мить мені здалося, що вона хоче, щоб я пошвидше поїхала. Та я швидко відкинула ці нехороші думки, чого б це мамі хотілося мене випровадити? Я їй допомагаю, і то дуже, бо мама на пенсії, і не може сама себе забезпечити навіть у найнеобхідніших речах. Тому ми з чоловіком порадилися і вирішили, що будемо мамі допомагати

– Дякую, доню, за гостинці, навіть не знаю, що б я без тебе робила?

Життєві історії 0

Цей ремонт Олена запам’ятає надовго, вона не очікувала, що свекруха захоче командувати усім. Але, якби чоловік, не слухав маму, все б у них по-іншому було. — Бузковий колір? — здивувалася свекруха. — Ви що, діти малі, Олено? Це ж не дитяча кімната, а вітальня. Ось ці, — вона вказала на рулон темно-коричневого кольору, — значно солідніші та елегантні, такі стримані і насичені водночас. Правда сину? Ну ще скажи, що мама твоя не права

Ось і все, Валентино Василівно, я вибрала саме ці шпалери! — Олена повернулася до

Життєві історії 0

Валентино, вибач, але я сьогодні на вечерю не прийду, справ багато, – Іван намагався бути стриманим, і заздалегідь попередив дружину про те, що він прийде додому пізно, тому нехай вона його не чекає. – Але ж Іване… – Знаю, люба, але вибач, справи. Сказати, що Валентина була засмучена, це нічого не сказати. Адже сьогодні була 10-та річниця їхнього шлюбу, і вона сподівалася, що вони з чоловіком це якось відзначать, але очевидно Іван забув про цю подію, або для нього це стало не важливим

– Валентино, вибач, але я сьогодні на вечерю не прийду, справ багато, – Іван

Життєві історії 0

Віра сиділа на лавочці у парку на Ребібії і думала, що їй робити далі. Сьогодні неділя – її законний вихідний, і вона любила проводити його саме тут. У цьому парку гарно: чисті доріжки, старі дерева, затишні лавочки. А ще тут можна було зустріти таких самих заробітчанок, як і вона. Поговорити, поскаржитися на труднощі, поділитися своїми проблемами і спільно шукати рішення. Після таких розмов на душі ставало легше. Але як вирішити проблему, яка у неї, заробітчанки, виникла, ніхто не знав

– Знову, Вірочко, ти перша прийшла? – запитала Марія. – О, добре, що і

Життєві історії 0

Іван вкотре їхав в гості до доньки. Як завжди, дві великі сумки гостинців, кілька тисяч гривень, які він відкладав спеціально для цього випадку, і особлива місія, яка не давала йому спокою. Цього разу він хвилювався більше, ніж зазвичай, бо не знав, чим усе закінчиться. Іван давно закохався у сваху, і думав, як їй про це сказати

Іван вкотре їхав в гості до доньки. Як завжди, дві великі сумки гостинців, кілька

Життєві історії 0

На курорт? Оце ти собі, мамо, вигадала, – мій син, який приїхав до мене за грошима, не міг зрозуміти, як це я вирішила в такий непростий для всіх час їхати відпочивати. – Так, синку, ти все правильно зрозумів – грошей я тобі не дам, бо купила собі дорогу путівку, – спокійно кажу. – Можу ж я хоч раз в житті відпочити і підправити своє здоров’я, я ж на пенсію вийшла, – нагадала я сину. – А від чоло ти зібралася відпочивати? Хіба пенсія і не є відпочинок? – не міг заспокоїтися Вадим. – Я ці гроші в тебе не просила, мені на роботі премію велику в честь виходу на пенсію виписали, і я вирішила ці гроші на себе і витратити, – стала виправдовуватися я

– На курорт? Оце ти собі, мамо, вигадала, – мій син, який приїхав до