Українці Сьогодні

Що приготувати на вечерю, Маркіяне? — запитала дружина, не обертаючись. Голос звучать сухо, майже механічно. — Мені байдуже, Оленко. Що зробиш, те й з’їм, — відповів він, не відриваючи очей від телефону. Ця відповідь викликала в неї напад нудоти. «Мені байдуже». Це була його головна фраза останні п’ять років. Йому було байдуже, що їсти, куди їхати у відпустку, якого кольору будуть шпалери в спальні. Він просто споживав життя, яке вона для нього готувала, не отримуючи від нього жодного задоволення. «Коли ж це почалося?» — вкотре запитувала себе Олена. Адже колись усе було зовсім інакше. Олена заплющила очі й перенеслася на десять років назад. Старий парк біля університету. Була весна, повітря пахло бузком і надією. Вона побачила його випадково — він сидів на траві зі стареньким мольбертом і малював аквареллю київські каштани

Олена стояла біля вікна їхньої квартири на Оболоні, спостерігаючи, як сонце повільно відбивається в

Життєві історії 0

Минув тиждень. Надія більше не з’являлася в тому вагоні. Андрій уже почав думати, що та зустріч була просто випадковим подарунком долі, який він не втримав. Аж раптом, виходячи з роботи, він побачив її біля супермаркету. Вона йшла не сама. Поруч дріботів хлопчик років шести, а в руках у неї був важкий пакунок з продуктами. У Андрія всередині все похололо. “Дитина. Значить, заміжня. Або має когось… Оце і вся твоя романтика”, — промайнуло в голові. Але якась невідома сила змусила його піти слідом. Не як переслідувач, а як людина, яка не може просто так поставити крапку. Він бачив, як вони зайшли у двір старенької п’ятиповерхівки. Біля під’їзду на лавці сиділа місцева “служба безпеки” — літня жінка в охайній хустці. Андрій вирішив діяти ва-банк. — Доброго вечора! — ввічливо звернувся він до бабусі. — Підкажіть, будь ласка, а та дівчина, що щойно з дитиною пройшла, вона тут мешкає? Ми колись разом навчалися, хотів сюрприз зробити, квіти передати, а номер квартири забув

Хто сказав, що в електричках їздять лише втомлені люди з похмурими думками? Насправді саме

Життєві історії 0

Натусь, ну що ти таке верзеш… — Олексій опустив очі, ніби сподівався, що коли він помовчить, її слова просто розчиняться в повітрі, як пара над каструлею. — Нічого я не верзу, — Наталя стиснула пальці до білого, нігті вп’ялися в долоні. — Я все бачу. По очах бачу. По тому, як ти телефон ховаєш під подушку, коли лягаєш. По тому, що у вихідні ти постійно «в мами». Мати в тебе раптом стала центром всесвіту? Шість годин у суботу, п’ять у неділю… Ти раніше туди раз на місяць заїжджав на пів години. Він важко видихнув, скривився, відставив склянку з чаєм. — У неї тиск знову стрибав, я ж казав. Стара людина, їй увага потрібна. — Тиск у неї стрибає останні десять років, Олексію. Але саме зараз, просто дивним чином, він почав стрибати щосуботи рівно о дев’ятій ранку. Зручно, правда? Дуже зручно

— Та ти просто боїшся зізнатися, що в тебе давно інша! — сказала вона

Життєві історії 0

Ти серйозно, мамо? — голос доньки був холодним, як лід. — Тобі сорок п’ять років. Які весілля? Яка пропозиція? Ти що, в шістнадцять років повернулася? Марина зблідла. — А що не так з моїм віком, доню? Хіба в сорок п’ять життя закінчується? — Та все не так! — вибухнула Аліна, підхоплюючись з місця. — У мене малій два роки, я розриваюся між роботою, садочком і домом. Ігор ще навчання не закінчив, йому на магістратуру гроші потрібні. А ти вирішила в кохання погратися? Ти подумала, як це виглядає збоку? Мати сімейства, бабуся — і раптом біла сукня і фата? — А як це виглядає? — втрутився Михайло. Його тон залишався спокійним, але в очах з’явився сталевий блиск. — Ваша мама — красива жінка. Вона має право не просто бути «бабусею на підхваті», а відчувати себе коханою. — Ви взагалі мовчіть! — вигукнув Ігор, який до цього лише спостерігав. — Ми знаємо, навіщо ви тут. Квартира в центрі, ремонт, який мама робила три роки, відкладаючи кожну копійку. Зручно прилаштувалися на все готове? Мамо, він же просто хоче за твій рахунок життя змінити! У нього ж за душею ні копійки, мабуть

Субота почалася для Марини о шостій ранку. Вона не могла спати. Сонце ледь торкалося

Життєві історії 0

Нотаріус сказав, що бабуся залишила дачу тільки тобі, але я вважаю, що це якась прикра помилка, яку ми негайно виправимо! — голос Ганни Степанівни тремтів від люті, яку вона навіть не намагалася приховати за маскою ввічливості. Вони сиділи в орендованій квартирі, де Марина з Андрієм мешкали вже кілька років. Лише годину тому вони повернулися від юриста. Відхід бабусі Марії став для Марини справжнім потрясінням, але це ще були квіточки порівняно з тим, що почалося після відкриття паперів. — Яка помилка, Ганно Степанівно? — Марина намагалася, щоб її голос не здригнувся. — У документі чітко вказано моє прізвище та ім’я. Бабуся Марія сама так вирішила. Свекруха поправила свою бездоганну зачіску, яку вона щотижня оновлювала в дорогому салоні, і подивилася на невістку так, ніби та була приблудним кошеням, що насмілилося застрибнути на стіл

— Гроші пахнуть не лише потом, а й зрадою, особливо коли вони загорнуті в

Життєві історії 0

Віра Аркадіївна намагалася нагадати майстрам про першу домовленість, але куди там! Врешті-решт вона здалася. Просто витягнула гаманець і віддала все, що вони просили. А сума та виявилася рівно в половину її пенсії, яку вона тільки вчора отримала. До кінця місяця ще ціла вічність, а в неї в кишені лише дрібні папірці, яких вистачить хіба що на батон та пачку найдешевшого чаю. «Ну от і все, Віро, — думала вона, витираючи щоки, — цього місяця навіть олії не купиш. Будеш одну кашу їсти». Дочка вже давно жила за кордоном, у неї там своє життя, свої проблеми, свій бізнес. Можна було б попросити в Марини грошей. Дочка б надіслала, звісно. Але це ж треба пояснювати, куди поділися пенсійні. А вислуховувати чергову порцію критики про «безхребетність» було понад її сили. Краще вже на сухарях сидіти, ніж знову відчувати себе нездатною дитиною перед власною дитиною

Ви коли-небудь замислювалися, що ваші покійні родичі бачать вас навіть тоді, коли ви просто

Життєві історії 0

Ти з глузду з’їхала? — Настя схопилася на ноги. — Як це ти не підеш? Навпаки! Ти маєш прийти і показати, що Микола — твій! Що в нього сім’я, син, статус! — Якщо Миколі потрібно побачити її — він побачить. Якщо старе почуття сильніше за все, що ми збудували… то сукня мене не врятує. Валерія акуратно зняла сукню з вішака і сховала її в глибину шафи. Туди ж відправилися і туфлі. Микола збирався на зустріч сам. Він помітив дивну тишу дружини, але Лера послалася на головний біль і необхідність бути з Артемком, у якого нібито різалися зубки. — Точно не хочеш піти? — Микола поправляв краватку перед дзеркалом. — Всі будуть питати про тебе. — Іди, Колю. Повеселися за нас обох. Тобі треба відпочити від роботи. Коли двері за чоловіком зачинилися, Лера сіла на диван і просто дивилася в одну точку. Вона знала: Рита там. Рита, яка була першим болем і першим коханням її чоловіка. Та, заради якої він колись був готовий на все

Провінційне містечко Зарічне жило своїм розміреним ритмом. Тут усі знали всіх, а новини розліталися

Життєві історії 0

Мамо, ти тільки зараз підстав плече, — благала донька. — Я от-от візьмуся за розум, знайду роботу в Хмельницькому і заберу малого до себе! — крізь сльози обіцяла Катерина матері. Стефанія Марківна дивилася на худенького, маленького хлопчика, який втиснувся у куток коридору, наче намагаючись стати частиною стіни, і відчувала, як в середині закипає гірка суміш люті та смутку. — Добре, — відрізала вона, не даючи доньці продовжити потік брехливих каяттів. — Але затям: якщо ти не змінишся — забудеш дорогу до цієї хати. Назавжди. Мені онука треба вберегти, а не твої походеньки терпіти. Катерина лише швидко закивала, ховаючи очі. Так у пенсійному віці, коли інші жінки мріють про тиск у нормі та спокій, у Стефанії Марківни почалося друге коло материнства

Для Стефанії Марківни коротке та тверде слово «треба» давно перетворилося на єдиний життєвий орієнтир,

Життєві історії 0

Це що ж таке коїться?! Це що за неподобство?! — закричала Ганна, сплеснувши руками. — Миколо! Миколо, глянь, що твій паразит накоїв! Ти вдома взагалі чи ні? — Та тут я, чого кричиш? Тільки-но з гаража зайшов, — Микола з’явився в дверях. — Ой… лишенько… — він тихо свиснув, побачивши гармидер. — Я півдня все робила Пальці заніміли, спина розболілася, а цей… цей шкідник усе зіпсував! — Ганна тицяла пальцем у бік Тишка, який злякано втиснувся в кут. Від переляку кошеня смикнулося, зачепило горщик з розкішною бегонією — Ганниною гордістю — і квітка з гуркотом полетіла на підлогу. Малюк миттєво шмигнув під стіл. Ганна мало не розплакалася від образи. Вона розвернулася, наступаючи на яблука, і пішла до спальні. Їй було шкода не стільки яблук, скільки своєї марної праці і того, що Микола замість того, щоб покарати кота, кинувся його витягувати з-під столу і щось лагідно шепотіти

Буває так, що одна маленька пухнаста грудка важить більше, ніж усі твої принципи, вибудувані

Життєві історії 0

Марино, я не спалюю мости, це просто пауза у наших стосунках, зрозумій! — голос Олега був різким, позбавленим будь-якого тепла. — Мені життєво необхідне перезавантаження. Я просто задихаюся в цих чотирьох стінах. — Від чого саме ти задихаєшся? — дружина запитала це тихо. — Від нашого сімейного життя? Від плачу сина, про якого ти мріяв сім довгих років? Ти ж сам називав його нашим маленьким дивом. — Не роби з мене якогось звіра — Олег різко смикнув блискавку на спортивній сумці. — Я втомився! Від цієї нескінченної битовухи, від розмов про підгузки та каші, від твоєї вічної заклопотаності. Я хочу пожити для себе. Хоча б трохи. Тайм-аут у стосунках — це нормальна світова практика, хіба ти не знала

Листопадовий вечір у спальному районі Києва був колючим і непривітним. Вітер нещадно бив у