Українці Сьогодні

Ви і самі могли здогадатися, що вам окреме житло треба, навіщо було чекати до того моменту, поки ми це озвучимо? – без зайвих докорів сумління заявила мені невістка. Я стояла мов вкопана, аж рота роззявила, бо від несподіванки навіть не знала, що маю їй на це відповісти. Невістка, яка живе в моєму домі, на всьому готовому, раптом вирішила, що я їм заважаю, і мені треба жити окремо. Я заробітчанка, вже 21 рік в Італії, і за цей час для своїх синів я з мами перетворилася на банкомат з іноземною валютою

– Ви і самі могли здогадатися, що вам окреме житло треба, навіщо було чекати

Життєві історії 0

Ввечері Сергій пішов в ресторан готелю, і побачив, що за сусіднім столиком сидить Оксана в оточенні кількох своїх подруг. Він зрозумів, що вони святкують її 55-річний ювілей. Сів за крайній столик і став спостерігати. Усі вітали Оксану і бажали їй справжнього жіночого щастя. “Вона неодружена! Не можуть же одруженій жінці бажати жіночого щастя. У мене є шанс”, – настрій у Сергія значно піднявся. Він покликав до себе офіціанта і запитав, чи не може той йому порадити доставку квітів. Офіціант відразу посміхнувся і дав номер телефону. – Вам який букет потрібний? – запитав милий жіночий голос на тому кінці дроту. – Найкращий

– Оксано, зачекай, це ти? – Сергій не міг повірити своїм очам, що після

Життєві історії 0

Від старенької родички чоловіка Катерина дізналася про те, що його бабуся колись залишила для неї сережки з діамантами, але за 20 років шлюбу Микола їй про них нічого й не сказав. – Чому ти їх не носиш тепер? Не бачу їх на тобі. Вони б тобі дуже пасували, такі гарні. Ну так, звісно. А ти, виходить, і не знаєш нічого про них, вперше чуєш, так?! Значить, наш Миколка тобі нічого не подарував? Ой, а кому ж він їх віддав тоді

Родичі Миколи зрідка збиралися разом. І коли випала така нагода, Катерина була дуже рада.

Життєві історії 0

А мені байдуже, я твій рідний син, і мені належить тут частка, яку я хочу отримати, – наполягав на своєму Валерій. Оскільки у нього нічого за душею не було, він не придумав нічого кращого, як повернутися до батьків, а що, він син рідний, і мама його з хати точно не вижене. Нема спокою через це в хаті, тому Стефа і тікає то на город, то в магазин, аби лише картання сина не чути. Важко літній матері, бо вибір і справді непростий, вона обом дітям на старті нічого не дала, бо сама нічого не мала, а тепер має прийняти якесь рішення. От тільки яке

– Стефо, сніг ще не зійшов, що ти вже по городі ходиш? – питає

Життєві історії 0

Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я водію буса, який привіз мене з Італії додому. Сама беру телефон, щоб набрати свого Івана, я ж йому сюрприз зробила – приїхала додому без попередження, як тут раптом відчиняються двері мого будинку, і з моєї хати виходить моя сусідка Ніна, в руках у неї була миска з випраним одягом, який вона збиралася розвісити на вулиці. Коли Ніна мене побачила біля воріт, то у неї та миска з рук випала

– Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я

Життєві історії 0

Наталко, в тій Італії наших дівчат вже багацько, там працюють за копійки, їдь до мене, гарно влаштуєшся тут, допоможу, чим зможу. А там тобі й пригорнутися не буде до кого, та й не молода ти вже дуже, – кликала мене до себе подруга в Португалію. У нас грошей тоді не було, жилося мені дуже важко, тому я наважилася їхати на заробітки, але пообіцяла собі – рік-два і додому вернуся

Я й не зогляділася, як минуло вже 12 років з того дня, коли я

Життєві історії 0

Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей, навіщо тобі ще чужі діти? – чоловік не міг стримати емоцій, коли Тамара йому повідомила, що відтепер племінники будуть жити з ними. – Вони не чужі. Це діти мого рідного брата, і вони не можуть залишатися самі, – якомога спокійніше намагалася пояснити Тамара. Вона і сама розуміла, що прогодувати четверо дітей їм з чоловіком буде непросто, але по-іншому вчинити не могла

– Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей,

Життєві історії 0

Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? – Василина неохоче пішла відчиняти двері, бо почула, що рипнула її хвіртка. На порозі стояв Михайло з конвертом у руках. Він завжди приходив до неї раз в квартал, приносив гроші, які син Василини передавав їй з Америки. На картку скидати гроші було незручно, бо найближчий банкомат аж в райцентрі. А Михайло все життя пропрацював на пошті, він в тому розуміється, тому син передавав гроші йому, а він вже заносив їх Василині

– Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? –

Життєві історії 0

А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан зовсім не почувався винним. – І, до речі, не вигадуй собі нічого, – додав він і кудись пішов. Я розкладала речі з сумок, бо лише вранці переступила поріг рідного дому, але в душі моїй не було радості, яка завжди була присутня, коли я приїжджала додому. Цього разу у мене була така дилема, що я просто не знала, що мені робити. Я зрозуміла, що у мого чоловіка на стороні є дитина

– А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба,

Життєві історії 0

Одного разу Іван стояв біля хвіртки своєї улюбленої дачі та дивився на жінку, яка поралася на його грядках. Її довге волосся було зібране в хвостик, на руках були великі рукавиці. Та Іван не міг зрозуміти: що ж вона тут робить? Справа в тому, що шлюб із її дочкою розпався між ними ще шість років тому, і він щиро вважав, що назавжди залишив у своєму далекому минулому все, що пов’язано з їх сім’єю. – Добрий день, Іване! – чемно мовила жінка, підводячи очі від землі. – Як ся маєш? Це була Лідія Дмитрівна – колишня теща Івана. Побачивши її, чоловік, на великий подив для себе, відчув себе ніяково, ніби його застали зненацька

.Іванові просто дуже подобалася його дачна ділянка. Тут було так тихо та спокійно, що