Шоу-бізнес
Оля Полякова: «Боятися кокошника – це параноя. Від нього загрози не більше, ніж від горнятка «американо» чи від німецької сосиски»

Відома Суперблондинка — про спробу зірвати концерт у Рівному, квоти на українську пісню і тур Україною «Я люблю вас».

Нещодавно у  Рівному активісти намагалися зірвати концерт Олі Полякової. Перед виступом співачка зустрілася з протестувальниками, які зібралися перед будівлею і вимагали скасувати концерт. Однак протягом 15-хвилинної зустрічі вони так і не пояснили підстав своїх вимог та залишили зустріч, після чого і надійшло анонімне повідомлення про мінування. Щоб переконатися, чи справді Оля Полякова виступала в анексованому Криму і у так званій ДНР,  у чому її звинувачували рівненські активісти, журналіст “ВЗ” вирішила поспілкуватися зі співачкою.

— Кілька днів тому вам намагалися зірвати концерт у Рівному. Як розцінюєте позицію активістів?

— Розцінюю їхні вимоги як надумані і побудовані на відвертій брехні одного з представників, а дії вважаю серйозним кримінальним злочином. Бо як інакше це можна назвати! Їхня позиція — заборонити концерт Полякової, яка начебто виступала в окупованому Криму і так званій ДНР. Щоб говорити такі речі, треба спочатку перевірити, наскільки ця інформація є правдивою, а вже потім везіть на площу 50 молодиків у масках і будьте готові до того, що не всім сподобається ваша брехня і погрози! Так і сталося. Коли я вийшла до них і спростувала ці звинувачення, озвучила свою позицію і почала вимагати, щоб вибачилися за наклепи і впустили людей до зали, знаєте, що вони зробили у відповідь? Хтось з них анонімно зателефонував про замінування Будинку культури, у якому було заплановано проведення концерту! Це ж очевидний злочин і в українському законодавстві трактується як тероризм! Загалом, поліція зі саперами та кінологами перевірили залу, звісно, там нічого не знайшли, і концерт відбувся. Ніхто з тисячі глядачів не пішов і не здав свого квитка. Ось це позиція! А робити наклепи, розвішувати містом фальшиві афіші, погрожувати людям — це хуліганство і злочин! І я рада, що більшість активістів, коли дізналися про мене, про мою громадянську позицію, можливо, навіть вперше, підтримали дії поліції і не перешкоджали людям, а потім мені писали у соцмережах, що їм незручно за те, що так сталося, мовляв, їх неправильно поінформували…

— Рівненські активісти дорікають вам, що виступали на окупованих  територіях, а також в анексованому Криму і навіть у Росії.

— Все, у чому вони мене звинуватили, легко перевірити і переконатися у тому, що ці звинувачення — брехня! Вони могли би дізнатися про мою громадянську позицію, про Росію, про війну, про виступи там. Але для цього потрібно було лише одне — бажання. Мета цієї акції була у тому, щоб накрутити і без того втомлену від політики громадськість і зробити собі на цьому піар. Чому минулого року під час моїх гастролей у Рівному вони не зробили жодної заяви і не застосували жодних дій? Можливо, через те, що скоро вибори і треба їм було щось таке придумати і вибрати для цього когось популярного? Сумно від цього. Якщо влада не може захистити права своїх громадян від свавілля “активістів”, а потім і  “замінування”, то що вже казати про людей. Бо якщо цього разу це лише уявне замінування, і ніхто нікого за це не покарав, то наступного разу замінування міста стане правилом, а ще за якийсь час замінування може стати реальним.

–  Ці люди у Рівному закинули вам фразу, що ви будете танцювати на  крові. Однак, наскільки мені відомо, ви багато чого придбали для наших хлопців у зоні АТО, підтримуєте їх і допомагаєте.

— Коли їм нема чим мені дорікнути, було сказано і таке. Ці вислови ж із нашого комсомольського минулого. Коли за браком фактів треба було тицьнути опонента носом у червоне, присоромити пафосом.  Я не зобов’язана звітувати ні перед ким. Пересувну станцію технічної допомоги моя родина передала армії ще у 2014 році, і цю інформацію я не афішувала. Однак, за бажання, вони могли її знайти. Але не хотіли шукати. Простіше клюнути на брехливі звинувачення і прийти на площу у масці. Звідки їм було знати, скільки хлопців з АТО побували на моїх концертах у Сіверськодонецьку, Краматорську чи Маріуполі? Для цього ж треба відкрити Інтернет, поцікавитися і дізнатися, що їх було кілька сотень!

— Як вам вдалося повернути публіку у зал?

— Коли стало зрозуміло, що причин для блокування нема, що зал насправді ніхто не заміновував, а дзвінок про замінування — більш ніж явний мотив для затримання, “азарт” активістів охолов. Люди спокійно зайшли до Будинку культури. Вдячна поліції міста Рівного. Хоча й не відразу, але все ж таки виявили свій професіоналізм. Шкода, що ніхто з представників міської влади за три години цієї серйозної НП так і не приїхав до Будинку культури.

— Після прийняття закону про квоти, згідно з яким кожна четверта пісня у радіоефірі має звучати українською мовою, ваш репертуар і далі складається в основному з пісень російською мовою. Тобто  ваші пісні у «зоні ризику».  Чи не час почати співати українською?

— Я завжди казала, що пісня, насамперед, має бути хорошою. Для хорошої пісні і в такому ж хорошому виконанні вистачить місця в ефірі за будь-яких квот, обмежень, законів… Цей закон має дати більше можливостей для української пісні, для сучасної україномовної музики загалом. А успіх кожного не залежить від законів. Він залежить лише від таланту.

— Свого часу Софія Ротару здобула шалену популярність саме завдяки українській пісні…

— Це було у “свій час”. Зараз інший час і треба шукати інші засоби просування своєї творчості. Українська пісня має і може дати визнання, славу, успіх і гроші українському артистові у 40-мільйонній країні Україна. Однак, якщо рівень життя у 40-мільйонній країні не виросте, то талановиті музиканти шукатимуть свою аудиторію всюди, де зможуть заробити на життя і творчість, і будуть співати тією мовою, якою їх будуть розуміти і платити гроші! Польською, англійською, російською… Якщо українська держава може зробити своїх громадян успішнішими, багатшими, то комерційний успіх матимуть і українські артисти, які співатимуть українською мовою.

— Ваша візитівка – кокошник, яких на сьогодні маєте 50 штук. Чому Суперблондинка вирішила створити собі саме такий образ?

— Це — казковий образ, і на сьогодні це вже навіть не кокошник, а якийсь обов’язково великий і креативний, складний і веселий головний убір. Іноді це динозаври, іноді — птахи у клітці, іноді вінок, а у кліпі Бадоєва на пісню “О боже, как больно” — це шалений набір з банок, пакетів, фольги і шнурівок.

–  Знаю, що маєте у своєму концертному гардеробі такий кокошник,  що важить понад 15 кілограмів. Але ж з такою вагою важко витанцьовувати.

— Після того, як у мене зсунулися хребці у шийному відділі, я вирішила звільнити себе від роботи у суперважких уборах. Цей головний убір я використовую лише на фотосесіях і окремих номерах шоу.

— Кокошник не український головний убір, а символ російського  традиційного костюма. Не маєте бажання змінити імідж?

— Для чого? Лише тому, що він російський?! Це дурня якась.  Він такий російський, як індонезійський. В Індонезії всі жінки досі виходять заміж  у величезних кокошниках.  Покажіть мені росіянок, які на своєму весіллі у кокошниках? Ото ж бо й воно — ви їх не знайдете, а в Індонезії усі дівчата у ньому. Тому це індонезійська штука (сміється. — Г.Я.). Та й не розумію, чого треба боятися кокошника? Це якась параноя. Від нього загрози не більше, ніж від горнятка “американо” чи німецької сосиски.

— У рамках вашого туру відбудеться концерт і у Львові. Після останніх подій, що мали місце у Рівному, чи не боїтеся, що львівські активісти можуть вам зірвати концерт?

— Мій тур “Я люблю вас” побував уже в 35 містах України. Всюди — аншлаги, тисячі дітей на моїх концертах. Люди хочуть відволітися від проблем, хочуть свята. У багатьох містах на наших шоу — багато хлопців із зони АТО, поранені на реабілітації, ветерани. А попереду ще 27 міст і 32 шоу, тому що у багатьох містах у нас по два концерти. А ситуація у Рівному, сподіваюся, лише неприємна “несподіванка”.

Оля Полякова народилася 17 січня 1984 року у Вінниці. Батько – дипломат, посол Радянського Союзу на Кубі, мама – лікар-педіатр. У дворічному віці переїхала на Кубу разом з батьками. Закінчила музичну школу по класу фортепіано, музичне училище ім. Леонтовича по класу хорового диригування (диплом з відзнакою), а також Київський національний університет культури та мистецтв по класу естрадного вокалу. Закінчила консерваторію ім. П. І. Чайковського, має диплом оперної співачки. Діапазон голосу Олі Полякової – 4 октави. Заміжня, чоловік — бізнесмен Вадим. Має двох доньок: Машу (2005 р.н.), Алісу (2011).

Читайте також: КОСТЮМИ ВЕДУЧИХ “ЄВРОБАЧЕННЯ-2017” ОБІЙШЛИСЯ МАЙЖЕ В МІЛЬЙОН ГРИВЕНЬ

Related Post

facebook