У суді в маленькому американском містечку прокурор викликає свого першого свідка – стареньку бабусю.
Він починає допит:
– Місіс Джонс, ви мене знаєте?
– Ну звичайно я знаю вас, Містер Вільямс. Я знала вас ще маленьким хлопчиком. І, чесно кажучи, ви мене дуже розчаровуєте. Ви брешете, зраджуєте дружині, маніпулюєте людьми и говорите гидоту за їх спинами. Ви думаєте, що ви велика людина, тому що у вас не вистачає мізків, щоб зрозуміті, во ви – всьоголиш невеликий бюрократ.
Прокурор був шoкований. Не знаючи, що робити далі, він вказав в інший кінець кімнати:
– Місіс Джонс, чи добре знаєте ви адвоката?
– Ну звичайно я знаю. Я знаю містера Бредлі теж з самого дитинства. Він ледачий і у нього проблеми з aлкoгoлем. Він не може побудувати нормальні відносини ні з ким, а його адвокатська контора – одна з гірших в нашому штаті. Не кажучи вже про те, що він зраджував колишній дружіні з трьома різнімі жінкамі. До речі, одна з них – ваша дружина. Так, я знаю його.
Адвокат стояв, ні живий, ні мepтвий.
Суддя попросив обох юристів підійті до нього и дуже тихим голосом сказав:
– Якщо хто-небудь з вас, ідioтiв, запитає її чи знає вона мене, я відправлю вас обох за грaти пожиттєво!
