У минулому році наша сусідка, яка займає досить вагому посаду, покинула роботу, здала свою прекрасну трикімнатну квартиру успішній молодій сім’ї і поїхала жити на дачу. Назавжди. До пенсії їй залишалося ще років п’ятнадцять-двадцять …
Навколишні дивувалися і крутили пальцем біля скроні. Кинути таку роботу? Таку квартиру? Проміняти все на дерев’яну халупу з бузком під вікном і видом на болотце? Це не нормально. Всі ж мріють добитися такого успіху! А вона абсолютно щаслива.
І залишок життя збирається провести на маленькій дерев’яній терасі, читаючи книги, саджаючи на виділеному під город квадратному метрі петрушку і готуючи дітям борщі.
Звичайно, я трохи перебільшую.
Читайте також: Вакансія мрії: у Швеції пропонують «вічну» роботу без обов’язків за €2300 в місяць
Вона кудись щось пише. Десь читає якісь лекції. Щось робить і щось заробляє. Але це настільки не суттєво і невтомливо в порівнянні з її минулим життям, що навіть не вартує особливої уваги.
З кожним роком таких людей стає все більше
Звичайно, не всі кидають все і виїжджають в глушину. Але змінюють життя істотно. Наприклад, з лікарів йдуть у вільні фотографи, з бухгалтерів – в журналісти.
Зверніть увагу: чому з кожним роком стає все більше і більше фрілансерів? Тому, що у еру інтернету і високих технологій немає необхідності бути прив’язаним до конкретного робочого місця і жорстким графіком з дев’ятої до шостої. Але є й інше.
Є втомлені від життя люди
Занадто наполегливо нам намагаються нав’язати успішність. Успішність. Ви можете дати чітке визначення цьому слову?
З дитячого садочка людина завантажена під зав’язку. Нескінченне “мушу”. Ранішні підйоми. Манна каша. Тиха година. Сиди тихо. Гуртки. Субота. Ранішні підйоми. Англійська та малювання. Школа. Ранішні підйоми. Уроки. Домашні завдання. Іспити. Знову іспити. Інститут. Ранішні підйоми. Лекції. Іспити. Робота. Ранішні підйоми. Нарада. Звіти. Збори. Аврали.
На пенсії виспишся, спершу досягни
Бийся головою об стіну. Будь успішний. «Високоефективні люди». Чули? Не лінуйся, не хвоpій, відпрацював – вмиpай. Відмінний працівник. Мрія кожного керівника. Не хвоpіє, не втомлюється, не ходить у відпустку і на дитячі ранки, працює понаднормово і у вихідні. Він же хоче бути високоефективним і успішним. Треба. Точно треба?
Протягом усіх років навчання відчайдушно лякають і загpожують. Вчися, а інакше нічого з тебе не вийде. Вчися, інакше, крім як в двірники, нікуди не візьмуть. Вчися, інакше …
Стандартний набір. Дві вищих освіти. Вдале заміжжя. Престижна робота. Квартира, машина і дача. Море пару раз на рік. Париж на річницю весілля. Діти в гімназії. Двадцять чобіт, тридцять сумок. На сезон. Все як у людей. Точно треба?
Хтось колись вирішив, що саме ось це ось все – і є успішність. А ви впевнені, що саме в цьому вона вимірюється? І чи потрібна вона взагалі?
Успішність. Насправді це один з найбільших обманів у нашому житті
Все це не має значення.
Розуміють цю просту істину, як правило, глибоко втомлені від життя люди, для яких на перше місце виходить душевний спокій. Можливість нікуди не бігти. Нікому нічого не доводити. Жити, а не виживати.
Є люди, які бігли, бігли, потім впали і зрозуміли, що більше не можуть. Тим більше, коли мова йде про нове покоління молодих людей, які вже з двадцятирічного віку встигли побувати на серйозних керівних посадах, тягнучи на собі непомірний тягар турбот і відповідальності. Вони вже все бачили, все вміють і більше нічого не хочуть, крім спокою. Така собі рання старість.
Тоді вони раптом починають бачити життя в іншому світлі. Найчастіше це трапляється на тлі серйозної перевтоми і сильного стресу. Валяючись в лікарні, можна багато чого зрозуміти.
Втомлені люди поступово змінюють все і змінюються самі . Вони вчаться життю заново, повністю підлаштовуючи обставини під себе, під свої потреби, бажання і біологічний годинник. Повністю контролюючи своє життя, не довіряючи його настроям і рішенням роботодавців. Вони малюють аквареллю і багато читають. Варять борщі і печуть пироги. Гуляють в парку і грають з дітьми в м’яч. Просто дихають повітрям. Розуміють, що однією сумки, виявляється, цілком достатньо.
Вчаться жити сьогодні і зараз, відчуваючи кожну хвилину.
Саме тому вже досить давно з’явилося таке поняття, як дауншифтинг, і суспільства боротьби з надмірним споживанням, стали так популярні фріланс і зимівлі в індійських хатинах.
Двірник.
З дитинства лякали. А зараз здається, що добре на свіжому повітрі мітлою махати. У всякому разі, ця робота представляється мені привабливішою редакторської посади щомісячного журналу обсягом понад ста сторінок. Коли немає часу поїсти і випити чашку кави. Коли о десятій вечора раптом згадуєш, що ще в обід хотів сходити в туалет. Коли об одинадцятій вечора дзвонить рекламодавець і просить терміново переробити макет. А о дев’ятій ранку журнал вже повинен бути в друкарні …
А потім спускаєшся вниз темними сходами, тому що ліфти в будівлі давно не працюють. І не викликаєш таксі, а йдеш пару зупинок пішки, щоб трохи прийти до тями. І думаєш про те, що до ранку треба дописати статтю і о восьмій уже бути в редакції. А вдома голодна дитина і її недописаний твір. А о дванадцятій тридцять ночі раптово дзвонить автор і просить внести правки в текст.
І вранці знову ця круговерть. І за півгодини до здачі в друкарню прийде головний і скаже: переробляти все до бісοвої матері. Як? Йому наплювати. Виходьте в вихідні.
Є люди, які реально отримують від усього цього задоволення. До кінця життя не втомлюючись від шаленого ритму. І можуть відчувати при цьому життя у всіх його проявах. Ну і чудово. Не можуть ж всі бути суперуспішними. Не можуть всі обіймати престижні посади і керувати суперуспішними компаніями. Хтось повинен і опале листя підмести.
Втомлені від життя люди і люди, що ганяються за успіхом, ніколи не зрозуміють один одного. Зрозуміло, що кожному своє. Але якщо ви відчуваєте, що більше не можете, не бійтеся все змінити. Не треба ставитися до життя занадто серйозно. Воно для цього занадто коротке.
#життєвіісторії
