ЄС, теоретично, може таки дозволити Росії будувати “Північний потік – 2”. Реальною перепоною на шляху цього газогону можуть стати нові потужні джерела газу, а не заклики до солідарності, які не надто діють на європейських олігархів.
Проект будівництва російського газогону “Північний потік – 2” вже давно нагадує довгий-довгий детективний серіал. Він досить якісний, проте, чим він закінчиться, до ладу не знає ніхто.
Сьогодні стало відомо про новий поворот сюжету – проект мандату, підготовлений Європейською комісією для міністрів енергетики країн ЄС , включає вимоги поширити положення європейського Третього енергопакету на підводну частину “Північного потоку – 2”.
Що це значить на практиці? Застосування норм енергетичного законодавства ЄС до підводної частини трубопроводу передбачає можливість доступу до нього третіх сторін. Проте, зважаючи на місце розташування газогону, в цій якості можуть виступити переважно інші російські компанії.
Міністрам енергетики ЄС проект сподобався. “Перше обговорення показало, що наш підхід користується великою підтримкою”, – написав у Twitter віце-президент Єврокомісії з енергетичного союзу Марош Шефчович.
Втім, для України ця новина не віщує нічого особливо хорошого. Бо той факт, що в трубу зможе зайти не тільки “Газпром”, а й інші російські компанії, означає, що газ для європейців, скоріше за все, вийде дешевшим – конкуренція, все-таки. Але при тому подібне обговорення технічних деталей натякає, що ймовірність будівництва газогону є вельми високою. Хоч і далекою від стовідсоткової певності.
Хоча б тому, що у ЄС залишилось немало жорстких і безкомпромісних противників будівництва газогону, серед яких – Польща, всі країни Прибалтики та Словаччина. Не в захваті від нового будівництва і у Північній Європі. При тому Варшава готується до подачі нових позовів проти будівництва російського газогону. Послідовним противником будівництва є і Європейський парламент.
Ще одним важливим фактором, що визначає можливість нормального функціонування “Північного потоку – 2”, є наявність інфраструктури для подальшого транспортування газу із цього газогону до німецьких хабів. Наявний з німецького боку газопровід Opal фактично завантажений, а на будівництво нового потрібен час, кошти, і, саме головне, дозвіл керівних органів ЄС.
Тому, здається, на нас чекає іще немало боїв між антиросійською коаліцією та німецько-австрійсько-французьким союзом, який явно готовий до останнього захищати гроші своїх бізнесменів, які вклали їх в російський проект. Про масштаб та тривалість цих боїв говорить той факт, що країни Євросоюзу цього літа не приймуть рішення навіть про видачу мандата Єврокомісії на переговори з будівництва газопроводу “Північний потік-2”. Більш детально питання буде опрацьовуватися у вересні. Самі переговори цілком можуть затягнутись на роки.
Такі часові проміжки дають надію на те, що ЄС таки зіскочить з російської газової голки. Бо по мірі того, як минають місяці й роки, потреба в газі заповнюється в Європі й іншими способами. Йде будівництво кількох потужних терміналів для отримання зрідженого газу зі США, перші вантажі якого вже щасливо прибули до Польщі та Нідерландів. А політика Білого дому, яка має на меті зробити із США потужного експортера енергоносіїв, однозначно сприятиме збільшенню поставок.
Хоча, мабуть, найбільш масштабним проектом по звільненню Європи від російського газу є масований захід французьких компаній до Ірану. Зокрема, французька енергетична компанія Total сьогодні підпише багатомільярдну угоду з розробки іранського морського газового родовища “Південний Парс”.
Попередню угоду з Іраном французи підписали у листопаді минулого року, придбавши 50,1% в проекті в розмірі 4,8 мільярда доларів . Китайська національна нафтова корпорація придбала 30%, а іранська Petropars – 19,9%. Газ із цього родовища за декілька років таки потрапить до Європи. І, зважаючи на той факт, що Іран контролює більше 15% запасів цього палива на планеті, подібна співпраця буде всерйоз і надовго.
Втім, у всіх цих перспектив є і зворотній для нас бік. Бо якщо ЄС відмовиться від російського газу і перейде на поставки, скажімо, із США, Ірану та Норвегії – то, рано чи пізно, не надто потрібною виявиться і українська газотранспортна система. Яка, як не крути, теж є частиною “газової голки” – тільки не російської, а ще радянської. Цього, напевно, не слід боятися – але не варто про це забувати.
Читайте також: УКРАЇНЦІ ЗМОЖУТЬ ПРИДБАТИ ДЕШЕВІ АВТОМОБІЛІ З КАНАДИ
