США вимушені втрутитись в сирійський конфлікт. Не з міркувань гуманізму – хто на нього тепер звертає увагу – а хоча б тому, що в іншому разі вся Сирія може стати табором підготовки смертників розміром з чималу країну
Про це пише Depo.Світ.
За роки війни у Сирії звикли до всього. Ну, практично до всього. Хоча видовище вчорашнього Хан-Шейхуну – дітей, які померли страшною, болісною смертю від нервово-паралітичного газу, лікарів, які не можуть підійти до пацієнтів без протигазів і костюмів протихімічного захисту, та бомбардування лікарень, де надають допомогу постраждалим від попередньої хімічної атаки – це страшно і для сьогоднішньої Сирії. Можливо, це страшно навіть для пекла, яким би воно не було.
Сухі залишки події – більше півсотні загиблих (деякі джерела кажуть і про сотню) і дві сотні важко постраждалих. Більшість, якщо не всі – цивільні. Що і не дивно – судячи з фото із місця події, били по житлових кварталах, а не казармах чи укріпрайнох. Били десь о 6-й ранку, коли більшість людей іще спали.
Американські експерти однозначно ідентифікували газ як зарин. Речовина без кольору і запаху, у 20 раз токсичніша за ціанистий калій. Потрапляє в організм як через легені, так і напряму – через шкіру. Пористі предмети – на кшталт цегли чи бетону – легко поглинають цю гидоту, після чого можуть іще доволі довго потроху віддавати її у зовнішній простір, отруюючи все живе довкола. Тому без повноцінної детоксикації перебувати у місці бойового використання зарину не варто.
При тому Хан-Шейхун перебуває під контролем опозиції, і, зважаючи на “перемир’я” у Сирії, там взагалі не мало би бути ніяких боїв.
Росія і Асад швиденько відхрестилися від атаки, заявивши, що “ихтамнет”, а їх авіація навіть близько не підлітала до місця хімічної атаки.
А потім увечері браво відрапортували, що сирійські ВПС знищили “склад боєприпасів терористів, на якому ті виробляли фугаси, начинені отруйними речовинами”. Мабуть, всі мали повірити, що зарин до міста занесло вітром з якихось нікому не відомих складів. І він падав на міські вулиці, утворюючи характерні воронки, а стелі в лікарнях Хан-Шейхуна падали на голови лікарів і хворих від ударних хвиль, з якими детонували “боєприпаси терористів” у тих самих нікому не відомих складах.
Все це виглядає тим менш переконливо, що синтез зарину – процес достатньо складний, і вимагає промислового обладнання, тому у військово-польових умовах налагодити його виробництво чи навіть грамотне зберігання джихадисти навряд чи могли. А от у нібито знищеному арсеналі Башара Асада зарин був у великій кількості.
Франція ініціювала термінове скликання Ради Безпеки ООН. На якому, безумовно, буде неодноразово “висловлено стурбованість”. Сміливіші й адекватніші вкотре повторять, що Росія й сирійський диктатор чинять військові злочини. Резолюцію, скоріше за все, заблокує Росія – можливо, з Китаєм на додачу. Хоч і що б вона змінила, та резолюція?
А США продовжують робити вигляд, що всі ці події їх не стосуються. Трамп заявив, що все так погано, тому що адміністрація його попередника Барака Обами не змогла пояснити президенту Сирії Башару Асаду наслідки застосування хімічної зброї. У той же час, засудивши дії Асада, Дональд Трамп не запропонував жодного рішення даного питання. Схоже, у Вашингтоні все ще надіються, що якось воно у Сирії “само розсмокчеться”.
Не розсмокчеться. Гірше того – по мірі того, як режим Асада переходить всі межі жорстокості, аби залякати й зламати волю опозиції, дедалі більше сирійських опозиціонерів піде в ряди радикальних ісламістів – Ісламської держави, Фронту Аль-Нусра, якої завгодно іще гидоти, якої у Сирії зараз більш ніж достатньо. Просто тому, що у тій ситуації, в якій опинилась сирійська опозиція, адекватна людина дуже швидко перестає бути адекватною. І на звірство відповідає звірством. Що відкриває нові, дуже широкі перспективи цієї війни.
Якщо можна труїти дітей зарином – то що ж тоді іще не можна робити на цій планеті? Можна поїхати куди завгодно – і підірвати себе у вагоні метро. Можна взяти літак – і направити його у бізнес-центр. Чи фуру – на святковий натовп. Можна вже насправді абсолютно все.
І радикальний іслам, отримавши потік сирійських рекрутів з числа тих, чиї рідні і близькі потрапили в асадівську м’ясорубку явно не обмежить свої дії Сирією чи Росією. В безпеці не зможуть себе відчувати ні мешканці Європи, ні США. Оскільки поміркована і прозахідна сирійська опозиція мало-помалу перетворюється в багатотисячний передовий загін світового тероризму. Загін тих, кому вже немає чого губити. На відміну від ситих і спокійних мешканців заможних країн, ці люди ні в гріш не цінуватимуть людське життя. Ні своє, ні, тим паче, чуже. І жити з ними на одній планеті буде “незатишно”.
Читайте також: НЕМОЖЛИВО ДИВИТИСЯ: НА ВІДЕО ПОКАЗАЛИ ПЕРШІ ХВИЛИНИ ПІСЛЯ СТРАШНОЇ ХІМАТАКИ В СИРІЇ
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую