Після зведення всього трьох поверхів вежі, будівельні роботи були призупинені, бо почала просідати…
27 лютого 1963 року уряд Італії оголосив конкурс на вирішення питання зі збереження Пізанської башти від падіння. За прогнозами фахівців Пізанська вежа – одна з найзнаменитіших будівель Італії – могла зазнати повного руйнування від невеликого землетрусу або штормового вітру. Верхня частина 60-метрової споруди за вісім століть відхилилась майже на 5 метрів від вертикалі і продовжувала падати. Пропозиції щодо порятунку Пізанської вежі надійшли з усього світу, але лише в 1990 році почалися фундаментальні аварійні роботи.
Будівництво дзвіниці кафедрального собору на площі Чудес розпочалось 9 серпня 1173 року. На той час Піза була одним з найбагатших міст Європи і дзвіниця мала стати небаченою доти архітектурною спорудою. Після зведення всього трьох поверхів будівельні роботи були призупинені з двох причин – башта почала просідати, а грошей на перебудову її заново не було. Уже в наш час було встановлено, що “падіння” Пізанської вежі відбувається із-за прилягаючого під нею старого русла ріки.
Будівництво вежі відновилось лише через 95 років – для візуального вирівнювання башти було вирішено будувати поверхи, нижчі з боку нахилу башти. Однак, в 1278 році, після зведення 7-го поверху, будівництво знову було зупинене. На цей момент башта вже була нахилена на південь десь на метр.У 1360 році почалось зведення власне приміщення для дзвону – останнього, восьмого поверху. Щоб запобігти нахиленню башти його стіни було вирішенно будувати трохи нахиленими на північ. У 1370 році всі будівельні роботи були завершені і, незважаючи на очевидні інженерні прорахунки, Пізанська башта була оголошена архітектурним шедевром, подивитись який приїжджало багато охочих.
Нахилення вежі продовжувалось – в 1550 році воно становило майже чотири метри і невпинно зростало. У 1838 році була здійснена спроба укріпити фундамент будівлі під просідаючою її частиною, однак, землекопальні роботи привели до виходу на поверхню підземних вод і башта нахилилась ще на декілька сантиметрів. У 1934 році Беніто Муссоліні вирішивши, що падаюча Пізанська вежа – невдалий символ сильної Італії, наказав здійснити нову спробу вирівнювання башти – у спеціально зроблені у фундаменті отвори було залито майже 200 тон бетону. Однак це не врятувало ситуацію.
У 1950 році стан башти був такий, що довелось зафіксувати важкі дзвони, щоб запобігти їх коливанню. В 1964 році італійський уряд звернувся до світової громадськості в пошуку інженерних рішень для недопущення падіння башти. Аналіз запропонованих ідей тривав дуже довго і лише в 1990 році башта була закрита для відвідування туристами. З 1992-го почались аварійні роботи. До другого поверху башту “обкутали” стальною сіткою, укріпили фундамент і з північного боку на нього помістили противаги. Це дозволило зменшити нахил башти на кілька сантиметрів. У 1999 році з-під північного боку башти почали повільно видаляти грунт; це дало змогу за рік зменшити нахил ще на 30 сантиметрів.
В кінці 2000-го року башту вдалось “повернути” до нахилу, який вона мала в 1838 році і роботи були завершені. За розрахунками в нинішньому стані (відхилення у верхній точці становить 4,5 метри) Пізанська вежа не впаде протягом принаймні наступних 300-т років. З кінця 2001 року знаменита башта знову була відкрита для відвідування туристами.
Ольга Васьків, Газета українська
