fbpx
Breaking News
– Мої дорослі діти мені не допомагають, а навпаки, випpошують у мене мою мізерну пенсію, – скаpжилася сусідці бабуся Віра. – Мені не шкoда грошей на дітей, особливо на онуків, просто я вже сама лeдве кiнці з кiнцями звoджу
Марина повернулася в село, як тільки дізналася, що у коханого скоро весілля. В той вечір Володя прийшов з роботи не відразу, а через години дві. Уже стемніло остаточно. На обличчі була посмішка, очі гоpiли щастям. – Мамо, Наталю, я нарешті прийняв рішення, – oшелешив хлопець
Я пiдслухала, як чоловік по телефону xвалився кoxанці, що скоро він купить квартиру і вони будуть там жити. А половину кpедиту він звiсить на свою дружину при рoзлученні. Я знала, що чоловік мені зpаджує. Знала, що у нього дитина на стoроні, що він приводив цю жінку в наш будинок, коли я лежала на збepеженні. І я вирішила його прoвчити
Взяла якось телефон чоловіка, щоб скористатися його мобільним банком, на моїй карті скінчився термін дії. І осінило мене зайти в «витpати». Я трохи не знепpuтомніла, побачивши суму, яку мій чоловік залишив в магазині жiночої бiлизни і ювелірному. А мені він завжди говорив, що ходить до сина, щоб погратися з внучкою. Я запросила в гості сина з невісткою, і тут відкрилася правда
– Мамо, весілля відміняється, – oшелешив син Марію за тиждень до святкування. Все оплачено, готово, а найголовніше – наречена вaгiтна. – Після пoлoгів зроблю тeст ДHК, а далі – в залежності від результатів. Свою дитину зaберу собі. Мій син або дочка на стoроні рости не буде! – Борис твердо вирішив не одружуватися
Україна
«Бойовики особливо звіріли, коли чули, що я зі Львова»: «кіборг» Тарас Колодій, який останнім повернувся з полону

Цими днями вся Україна вшановувала пам`ять захисників Донецького аеропорту. Бої за термінал з проросійськими найманцями велися фактично з перших днів окупації Донбасу та проголошення так званої «ДНР». А 26 травня 2014-го бойовики зайшли в термінал через залу обслуговування пасажирів, без жодного пострілу (пізніше СБУ затримала зрадника, який їх таємно провів). Однак, нашим військовим, наче безсмертним «кіборгам», вдавалося понад півроку стримувати атаки ворога, утримуючи аеропорт під своїм контролем. 21 січня вони змушені були відступити – бойовики підірвали частину перекриття другого поверху, де перебували бійці ЗСУ. Точної інформації щодо кількості загиблих та полонених досі немає. За різними даними, обороняючи Донецький аеропорт загинуло понад 200 військовослужбовців, поранення отримали більше 500. Майже 30 потрапили у полон.

26-річний львів’янин Тарас Колодій – один із тих, кому пощастило вижити. Пройшовши всі страшні кола пекла дворічного полону в бойовиків, він, врешті, наприкінці минулого року повернувся додому. У списках на обмін Тарас був давно, однак щоразу переговори з окупантами зривалися. Цього разу перемовини вели не лише СБУ та волонтери, а й втрутилася Церква. Він останній із «кіборгів», хто перебував у полоні терористів.

Представники ОРДЛО передали українській стороні полоненого львів’янина на контрольному пункті Оленівка/Волноваха. А вже на львівському залізничному вокзалі Тараса зустрічали усі – рідні, близькі, волонтери та просто знайомі і небайдужі громадяни.

Тарас Колодій зі звичайної львівської сім’ї – батько помер, коли хлопцеві було лише 14 років, мати працює продавцем. В сім’ї він середущий, має ще двох братів. Служив десантником у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, призвали його 14 серпня 2014 року. Спочатку перебував на Яворівському полігоні, а 9 листопада його відрядили у зону АТО, в Костянтинівку (Донецька область). А вже 6 січня 2015 року Тарас опинився в Донецькому аеропорту.

Ті останні дні в аеропорту він загадує неохоче та з болем. Адже доводилося не лише боронитися, а й щоразу витягувати із-під завалів своїх побратимів. І живих, і мертвих. Багато хто гинув від втрати крові, холоду та відсутності води.

Він пригадує, як 19 та 20 січня бойовики «ДНР» разом з кадровими російськими військовими двічі підірвали новий термінал, заклавши декілька тонн вибухівки над та під місцем, де «кіборги» тримали оборону. Внаслідок обох підривів термінал було повністю зруйновано, а бетонні плити та міжповерхові перекриття з залізними балками накрили наших військових.

22 січня 2015 року Тарас, будучи пораненим (на нього впала бетонна плита), разом із ще 11-ма своїми побратимами опинився в полоні, де провів понад 650 днів. Деяких із них, особливо тяжко поранених, невдовзі передали Україні, решту забрав «Моторола».

– Він мені телефонував раз чи два на тиждень. А тоді, на Святвечір, подзвонив і каже: «Мама, я в Донецькому аеропорту, – розповідає мати Тараса пані Галина. – Мені одразу серце йокнуло, я ж новини дивлюся, бачу, що там діється.

Востаннє син зателефонував 19 січня, запитав, що в новинах про аеропорт говорять, сказав, що їх підірвали, труять газами. А вже через день від волонтерів пані Галина дізналася, що її син у полоні.

– На роботі я побачила відео, де бойовики знущаються над моєю дитиною (терористи тоді виклали в Інтернет відео допиту полонених «кіборгів». – Ред.), – каже Галина Колодій. – У мене був шок. Серце стискалося, сльози лилися самі собою, але я розуміла, що потрібно жити, боротися і домагатися, щоб мого Тараса звільнили. Родичі та друзі допомагали, підтримували.

Сам Тарас теж зізнається, що тільки надія в те, що його вдома чекають, допомогла вижити. Каже, у полоні бойовики його особливо не били, лише в перші дні. Спочатку тримали у підвалах колишнього Донецького СБУ, потім перевели в Макіївську колонію. Щодня виводили у дворик для прогулянок. Поки був у СБУ, мав можливість час від часу телефонувати додому, потім зв`язок із Тарасом обірвався – за півроку дозволили написати мамі лише одного листа.

– Не буду лукавити – дійсно, у ті останні дні в терміналі було страшно, молився, думав про маму, про сім’ю, – розповідає кореспондентові PRESS-ЦЕНТР Тарас. – Я був поранений, однак за ці два роки мене ніхто не лікував. Лише раз оглянули лікарі, підконтрольні окупантам. Не можу сказати, щоб дуже наді мною знущалися фізично, але морально тиснули. Особливо бойовики звіріли, коли чули, що я зі Львова.

Тарас говорить коротко, не хоче вдаватися в подробиці. Каже лише, що військове командування намагалося всіляко надати «кіборгам» підмогу у ті останні дні, однак військові до терміналу не доїхали – когось вбили по дорозі, хтось опинився у полоні.

Після повернення з полону, Тарас деякий час обстежувався та лікувався у столичній лікарні «Феофанія».Така процедура є обов’язковою для усіх, хто був у полоні ворога. Зараз він у львівському шпиталі. Потроху одужує та звикає до мирного життя.

Чим буде займатися у майбутньому, каже, ще не вирішив. За освітою хлопець – столяр. Тож, не виключено, що знайде себе саме у цій справі.

Мирослава БЗІКАДЗЕ.  PRESS-Центр

Related Post