В четвер Тетяна забула матері перетелефонувати, в п’ятницю теж щось закрутилася, бо роботи було багато, тому набрала маму аж в суботу, але та не відповідала. Тоді то і тьохнуло щось у грудях жінки, вона вскочила в свою машину і помчала в село. “Тільки би встигнути”, – молила Бога вона всю дорогу. Коли під’їхала до воріт, то побачила, що вони були відчинені, а на подвір’ї зібралося чимало людей. Мама стояла у чорній хустці. “Не встигла…” Жінка не могла стримати сліз. Обійняла матір. Вони довго просто разом плакали. “Донечко, батько дуже чекав на тебе…”, – сумним голосом повідомила мама, і вручила Тетяні листа в конверті. Це був прощальний лист від тата
Тетяна витягла з сумки телефон і побачила там кілька пропущених дзвінків від матері. "Напевно щось сталося... Але що там могло…