Одного разу, коли Марта поралася на городі, пролунав скрип хвіртки. Жінка підвела голову та побачила Наталю Богданівну, яка застигла на початку городу. – Добрий день, невістко, – сухо мовила свекруха, оглядаючи ділянку. – Ти навіщо троянди сюди пересадила? Адже вони люблять сонце, а тут тінь! Ти всі мої клумби поперекопувала. Що тут відбувається, врешті? – Послухайте, мамо, – твердо сказала невістка, – ваша дача – тепер наша, зрозумійте, нарешті, це
У свої сімдесят років Наталя Богданівна виглядала досить таки бадьоро, незважаючи на роки та втому, що накопичилася у неї за…