Navigate
X

Світлана все життя вважала Надію своєю найкращою подругою. Їхнє знайомство почалося ще в першому класі. Після школи Світлана поїхала в Київ. Надя лишилася у райцентрі, поступила в медичний. Вони писали листи – справжні, на папері. А потім зʼявилися телефони, дзвінки раз на тиждень, а далі – життя, у кожної своє. Світлана вийшла заміж. Чоловік – столичний, серйозний, з поважної родини. Переїхали з чоловіком в інше місто, бо його по роботі відправили. Народилась донька, а потім життя покотилося вниз. Коли було особливо важко, і нестерпно, Світлана телефонувала Наді, це була єдина людина, якій вона довіряла

Світлана все життя вважала Надію своєю найкращою подругою. Їхнє знайомство почалося ще в першому класі. Світлана сиділа на передостанній парті й…

user2

Ти скільки грошей привезла? Вистачить, щоб закінчити дах? – запитав чоловік Марію, коли ту підвіз бус під саму хвіртку. А Василь замість того щоб зрадіти поверненню дружини і привітатися, відразу почав про гроші питати. – Вистачить, – втомлено відповіла Марія, і стала сама заносити речі. Марія повернулася в село навесні. В руках – валізи і стара шкіряна сумка, в якій вона ховала зароблені євро. Тиша на подвір’ї дещо лякала: ані гавкоту собаки, ані радості від її повернення

– Ти скільки грошей привезла? Вистачить, щоб закінчити дах? – запитав чоловік Марію, коли ту підвіз бус під саму хвіртку.…

user2

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх  вона не носила. А через свою доброту, яку віддавала до останку – спочатку батькам, потім чоловікові, потім дітям. – Мамо, а ти чому собі нічого не купуєш? – якось спитала менша, Христинка. – А я вже все маю. Головне – щоб вам було добре, – усміхнулась Катерина, але десь глибоко в душі її це зачепило

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх  вона не носила. А…

user2

Степане, ти де? Ти ж мені обіцяв сьогодні з грядками допомогти, – Марія дуже засмутилася, коли побачила, що чоловік з самого ранку знову кудись пішов. Усі в селі знали: Степан – душа компанії. Він був з тих чоловіків, що завжди з друзями – і в радості, і при келиху. Коли треба – машину полагодить, коли яке свято – перший на баяні, а коли треба – підставить плече. Його цінували, кликали, поважали. Але одна людина вдома все більше відчувала себе зайвою. І це була його дружина – Марія

– Степане, ти де? Ти ж мені обіцяв сьогодні з грядками допомогти, – Марія дуже засмутилася, коли побачила, що чоловік…

user2

Мамо, повертайся додому! – просила донька Оксану. – Не можу ще, доню. Я знайду нову роботу. Хата наша потребує ремонту. Ще трохи, люба. Вона знайшла іншу родину. Цього разу – бабусю і дідуся, що навчили Оксану варити пасту й каву по-італійськи. І хоч було легше, та в серці була пустка. Оксана прокидалась серед ночі від снів, де Настуся вже доросла, чужа, де вона не знала маминої руки, де донька не впізнавала її голос

– Мамо, ти коли приїдеш? – тихенько запитала Настуся, тримаючи телефон обома руками, ніби боялася, що мама щезне, як тільки…

user2

Не про таке життя я мріяла, – подумала Марина, оглядаючи своє теперішнє життя, але тут же себе зупинила – вона любить Олексія, і у них все буде добре, а це – тимчасово. Коли Марина вийшла заміж за Олексія, їй здавалося, що вона потрапила у зовсім інший світ. Село, старенька хатина, корови, городи – усе це було незвичним після міста, де вона виросла. Але вона щиро кохала свого чоловіка і вирішила – буде вчитися жити по-новому. Та одне її лякало найбільше – свекруха

– Не про таке життя я мріяла, – подумала Марина, оглядаючи своє теперішнє життя, але тут же себе зупинила –…

user2

На станції всі троє мовчали. Потяг ще не приїхав, а діти вже тулилися до бабусі. – Ми ще приїдемо. На Петра. І на Спаса. І на осінні канікули! – сказав Артем. Бабуся змахнула сльозу й махала до останнього, поки вагон не зник за поворотом. А вдома Оленка написала в щоденник: «Село – це круто. Бабуся – найкраща. Наступного разу візьму менше речей. Там і без телефона є життя»

– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат.…

user2

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона ближче. – Так, бабусю. Мені сказали, що тут колись жила жінка, яка допомогла моїй мамі в дуже важкий час. Я хотів би знайти її. – А як звали твою маму? – спитала Ганна, відчуваючи, як по спині пішли мурашки

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був…

user2

У нас просто найкраща мама, стільки для нас зробила! – пафосно почала говорити тост моя донька у мене на дні народження. – Це і справді так. Мамо, дякуємо тобі за все, – підхопив син. Мені було дуже приємно слухати такі гарні слова в свою адресу. Звідки ж я знала, що сказані вони не щиро. В наступному році мені буде 60, я вирішила, що святкуватиму вже ювілей, а в цей день народження ми посидимо в скромному сімейному колі. У мене є син і дочка, обоє вже мають окремі родини, і я запросила сина, невістку, дочку, зятя і трьох онуків

– У нас просто найкраща мама, стільки для нас зробила! – пафосно почала говорити тост моя донька у мене на…

user2

Навіщо їм обом на старість цей цирк? Яка любов може бути у їхньому віці? – перешіптувалися сусіди, коли бачили вже далеко немолоду пару. Іван і Олена справді зійшлися на пенсії, та не всім було відомо, що зналися вони ще з юності. На 60-річчя Олени вони сиділи разом за накритим столом. Діти, внуки, сміх, пісні. А одна з гостей, молода сусідка, прошепотіла: – Така гарна пара. Якби ж усі так уміли берегти одне одного. Але ніхто не знав, скільки сліз було в їхньому минулому. І як важко іноді знайти дорогу назад

– Навіщо їм обом на старість цей цирк? Яка любов може бути у їхньому віці? – перешіптувалися сусіди, коли бачили…

user2