Navigate
X

Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, – сухо відповів Андрій і пішов у ванну мити руки. – Але ж ти будеш голодний. – Та нічого, я в офісі перекусив, – відповів Андрій і втомлено потер очі, виходячи з ванної. Сказати, що Ліля засмутилася, це нічого не сказати. Їй хотілось сказати щось різке. Хотілось образитись. Вона щодня готувала, бігала між роботою і дитиною, придумувала, що б таке приготувати, щоб усім смакувало. А він навіть не пробував

– Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, –…

user2

Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу ручку і бігла до зупинки. Вона знала: автобус приїде рівно о сьомій тридцять п’ять. І якщо спізниться бодай на хвилину – запізниться в садочок, а мама – на роботу. Так минали роки. Юля підросла, школу закінчила, вступила до університету, виїхала в інше місто. З часом дитячі ранки стали просто спогадом. Але той автобус, та водійка – вони залишились у серці як щось тепле. Ніби хтось невидимий усе дитинство тримав її за руку, поки вона сама йшла з будинку на зупинку

Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу…

user2

В той день Злата була на базарі, продавала гриби. Вона часто любила ходити до лісу, а тут якраз сезон – лисички та білі гриби пішли, добре можна заробити. Тому, не втрачаючи можливості, відкласти якусь пару тисяч гривень жінка ходила до лісу, а ранками бігла на базар. – Скільки коштують оці маленькі ваші грибочки? – пролунав чоловічий голос. Злата відразу відвела погляд з телефону. Над її прилавком стояв чоловік років трохи за 50 в дорогому костюмі. Господи – та це ж колишній її чоловік. Той самий Олег, з яким вона прожила в шлюбі 15 років, а потім він до іншої пішов. І ця жінка стояла поруч з ним

На великому центральному місцевому ринку, серед людської метушні, гомону та довгих і яскравих прилавків, Злата, як завжди, зайняла своє звичне…

Z Oksana

Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому було боляче від того, що він тоді прислухався до них. А все могло б бути зовсім по-іншому. Він хотів, щоб Марічка стала його дружиною. Але батьки мали інші плани. Його мати хотіла, щоб Петро оженився на Галі – дочці голови колгоспу. «Не мрій, Петре, – казала. – Марічка бідна, без землі, без приданого. А Галя – з приданим, з впливової родини. Петро довго мовчав, потім сперечався. Але коли батько сказав: «Або Галя, або шукай собі інше подвір’я», – серце його здригнулось. Не хотів сварки, не хотів осоромити родину. І погодився

– Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому…

user2

Після випадково побаченого повідомлення в телефоні чоловіка, Олена зрозуміла, що це кінець. – Я їду. До мами в село. Мені треба подумати. Влад її навіть не намагався зупинити, зробив вигляд, що так навіть на краще, мовляв, їм обом треба зробити паузу і переглянути стосунки, які дали тріщину. Олена поїхала не до батьків, а в село в Карпатах, де ще стояла стара хата її бабусі. Мама давно переїхала в райцентр, але хату тримала в порядку. Там було тихо. Свіже повітря, тиша, мальви під вікнами, півні щоранку. Вперше за довгий час Олена спала глибоко, без думок

Олена завжди вірила в свою сім’ю. Вона йшла під вінець із Владом, маючи в серці щире кохання та мрію про…

user2

Коли в коридор санаторію зайшла дивна пара, всі люди переглянулися між собою. Вона йшла з маленькою сумочкою, а він за нею з важкими великими торбами. Потім вони зупинилися і чоловік цій пані сказав: – Відпочинь трішки, люба, я все влаштую сам, зараз я розберуся з усім, не поспішай. І попросив її присісти на лавочку. Він був таким турботливим і уважним до неї, що нам було потім дуже важко повірити, що це були дружина і чоловік

Вони неквапливо увійшли до просторого вестибюлю великого санаторію і, майже всі, хто там чекав у зручних кріслах в великому та…

Z Oksana

Алла ніколи не мріяла про село. Місто було її світом – шумні вулиці, магазини, кінотеатри, робота в офісі, подруги. Але кохання – штука така: не питає, куди веде. І коли Віктор, високий, спокійний хлопець із села, освідчився, Алла погодилася. Вона була впевнена: якщо поруч надійна людина – місце не має значення. Але тут, в селі, вона зустріла Артема

Весілля було скромним. Після нього Алла зібрала речі й поїхала в село, яке бачила лише на фото. Село зустріло її…

user2

Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом. Йому було вже під сорок, а він усе жив сам у хаті батьківській, яку доглядав мов святиню. Колись обіцяв батькові: “Я її не продам, не занедбаю, все як було – так і буде.” Іван слово тримав. Але коли надумав одружуватися, сестра стала проти

– Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце.…

user2

Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що мені твоя кава? Інші чоловіки гроші і подарунки дружинам дають. Михайле, я не можу так більше, – Олена відсунула горнятко. – І що, ти справді вирішила їхати? – тихо запитав Михайло, спираючись на дверну раму кухні. – Так, Михайле, вирішила. Я втомилась жити ніби з тінню. Ти мовчиш, працюєш, їси, спиш – а де в цьому я? Та й гроші, нам постійно їх не вистачає,  – Олена стискала в руках паспорт і квиток. Очі її були наповнені образою, змішаною з рішучістю

– Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім…

user2

О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з букетом польових квітів. – А чого це мій? Ми з ним просто друзі, – спробувала пояснити мамі Оксана, а у самої вже щоки зашарілися, як ті суниці, що приніс Андрій. – Це намисто чи букет? – грайливо запитала Оксана, коли Андрій протягнув їй силянку – акуратно нанизані на травичку лісові ягідки. – Не знаю, це тобі. Знаю лише, що ти їх дуже любиш. А я вертався з поля, де пас корову, і знайшов галявинку, – пояснив Андрій

– О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з букетом польових квітів. – А чого…

user2