Navigate
X

Того дня я дуже втомилася на роботі, прийшла додому і просто заснула. Чоловік, коли повернувся з роботи, відразу мене розбудив, щоб я йому розігріла вечерю. Мені так прикро було, що він мене ні краплі не пошкодував, адже вечеря була приготовлена мною і він сам міг її спокійно розігріти, але вирішив розбудити мене, бо не шкодував. Я відразу встала, зібрала найнеобхідніші речі і поїхала ночувати до своїх батьків. Але вони мене розчарували дуже

Щиро кажучи, чомусь я зараз відчуваю, що, напевно, моя історія не буде новою. Але все ж мені дуже хочеться почути…

Z Oksana

Минуло вісім років. Синьйори Анни не стало, а Марія залишилась жити в тому ж містечку, бо інша сім’я запропонувала їй легальну роботу. І саме тоді, коли вона вже й не чекала, сталося те, чого найменше сподівалась: вона закохалась. Його звали Лоренцо. Він був овдовілим чоловіком із сумними очима, любив працювати на землі, варити каву і слухати, як вона розповідає про свій дім десь в Україні. З ним було легко. Без докорів. Без “ти мусиш”. Без того, до чого вона звикла з молодих літ. Коли він зробив їй пропозицію, вона плакала. Бо вперше за все життя її вибрали не як служницю, а як жінку

Коли Марії було трохи за сорок, вона вперше ступила на римську землю. За плечима – розбитий шлюб, борги, діти, що…

user2

Ще кілька місяців тому Іванка не уявляла себе в чужій країні. Вона варила борщі, ліпила вареники, відправляла сина до школи й вірила, що в її Сергієві – хоч і не надто романтичному, але доброму й надійному чоловікові – можна бути певною. Поки не побачила те фото. Її подруга, Світлана, показала їй світлину з якогось кафе в райцентрі. Там – Сергій. А навпроти – молода жінка, нафарбована, з усмішкою, яка не лишала сумнівів

Ще кілька місяців тому Іванка не уявляла себе в чужій країні. Вона варила борщі, ліпила вареники, відправляла сина до школи…

user2

Коли чоловік був у ванній, пролунав дзвінок. – Це, мабуть, батько мій, він обіцяв подзвонити! Підійди ти до телефону, будь ласка, я не можу зараз сам, – сказав Михайло дружині. Аліна підійшла до тумбочки, на якій лежав телефон, і вже хотіла відповісти, як раптом помітила, що дзвонить хтось інший, а не її свекор. Дзвінок був у месенджері, і крім імені контакту – «Сонечко», була видна ще й фотографія якась. Коли Аліна на неї подивилася, то не повірила своїм очам. На фото була незнайома молода дівчина поряд з її чоловіком. І відразу прийшло від неї повідомлення

Аліна завжди вважала себе досить таки сильною жінкою, яка здатна впоратися з будь-якими життєвими негараздами. Вона любила свій спокійний ритм…

Z Oksana

Мамо, годі вигадувати. Тобі нічого серйозного нема. І звідки ми візьмемо такі гроші? Їдь назад в Італію й не морочи собі голову, – сказала мені Ольга, моя донька, навіть не намагаючись приховати роздратування. – Двісті тисяч гривень – це ж не копійки, – зітхали мої подруги-заробітчанки. – Ніхто тобі таких грошей не позичить. – Але я ж поверну! Ви ж мене знаєте. Перележу трохи вдома, підлікуюсь, а восени знову в Італію. Це ж навіть не п’ять тисяч євро! До весни точно віддам, – вмовляла я їх

– Мамо, годі вигадувати. Тобі нічого серйозного нема. І звідки ми візьмемо такі гроші? Їдь назад в Італію й не…

user2

Коли жити в Києві було зовсім складно, Тетяна з Матвієм вирішили продавати квартиру і купили будинок за містом. Будинок великий двоповерховий гарно облаштували, чоловік добре заробляв, тому сім’я сподівалася, що тепер їх чекатиме тиша та спокій. Столичні родичі, що приїхали на новосілля, не могли приховати свого захоплення, а дехто – і відвертої заздрості, що не можна було не помітити. Тетяна ще не знала тоді, чим їй обернеться ця заздрість

Тетяна не любила ранки, а особливо останнім часом. І це було зовсім не тому, що вона була лініва, а тому,…

Z Oksana

У суботу ми з Богданом приймали майбутніх сватів. Я готувалась, як на іспит. Все вимила, начистила, наготувала усього. Але майбутня сваха сиділа за столом дуже стримана. Говорила ввічливо, але без іскри. А вже наступної суботи ми поїхали до них у гості – і тоді я все зрозуміла. Їхній дім, не дім – палац. Мені таке тільки в журналах траплялося бачити. Світлі просторі кімнати, дизайнерський інтер’єр, розкішний сад. Стіл ломився від наїдків, назви яких які я й вимовити не вміла. Я сиділа там, ніби зайва. Все виглядало красиво – тільки всередині щось стискалось. Ми з Богданом – ніби з іншої планети. Дивишся – дві пари батьків, а між нами – прірва. Але коли побачила, як Максим пригорнув Лесю, як лагідно дивиться на неї – трішки відпустило. Може, не все так страшно

Я неабияк хвилювалася, коли наша Леся – єдина донька – заявила, що виходить заміж. А тепер ще й майбутні свати…

user2

А я тільки на рік, – сказала Марія, сідаючи в автобус до Риму. – Всі так кажуть, – кинула зітхнувши сусідка по сидінню, – а лишаються надовго. Марія мовчала. У валізі – кілька суконь, фото дітей, а в душі надія, що це таки правильний вчинок. Минали місяці. Донька писала: «Мамо, мені лишилась ще рік. Я старатимусь. Спасибі за все». А син – рідко, але телефонував. І щоразу коротко: – Мамо, все добре. Тримайся там. Марія трималась. І ночами, коли всі спали, шепотіла: – Господи, дай мені сили. Бо я не залізна

– А я тільки на рік, – сказала Марія, сідаючи в автобус до Риму. – Всі так кажуть, – кинула зітхнувши…

user2

Ювілей Марина вирішила зустріти вдома, в Україні. Після довгих років за кордоном їй захотілося хоча б на трохи повернутись туди, де залишила частинку себе. В Італії вона вже майже чверть століття, у Римі давно почувалася «своєю». Але душа її все одно линула до рідного села, де минула юність, де залишилось перше кохання, якого вона так і не змогла викреслити з серця. Святкування ювілею вона запланувала в колибі, що розташувалась на околиці села. Сестра нашептала, що власником закладу є… Василь. Чесно кажучи, Марина й сама не до кінця розуміла, чого чекала від цієї зустрічі. Але їй дуже кортіло побачити його знову. Принаймні хоч один раз – після тридцяти років мовчання

Марині завжди здавалося, що почуття, яке вона носила до Василя, настільки глибоке і щире, що нікого іншого вона вже не…

user2

Повернувшись з роботи, Ярина запакувала дві дорожні сумки, поклала ключі на стіл і оголосила синам і чоловікові: – Я їду. Де мене шукати, ви знаєте. Захочете жити зі мною, я залишаю два ключі від своєї квартири на тумбочці. Приїжджайте в будь-який час. Я завжди там на вас чекатиму. Прийшла в квартиру батьків і стала чекати, що їй зателефонує чоловік. Довго дуже чекала, а він все не дзвонив і не дзвонив. Лише тоді жінка зрозуміла, що може все вийти не так, як вона собі запланувала

Ярина стояла в дверях, розглядаючи батьківську квартиру, яку не відвідувала вже понад двадцять років. У кожній тріщині на стіні, у…

Z Oksana