Ювілей у мене був на початку липня. Я покликала доньку з чоловіком і внучку з нареченим в ресторан на святкування. Вони дуже здивувалися, що немає дідуся, стали хвилюватися, чи він не захворів. І тоді я їм сказала правду, що я з ним розлучаюся. – А де ж ти будеш жити, бабусю? Як це ви розлучаєтеся? – розгублено стала питати онучка. – Розлучаємося, бо ми давно чужі, – кажу. – А жити я маю де, я ж собі квартиру купила. На цих словах постала німа сцена
– Бабусю, як ти могла так зробити? Я ж уже нареченому сказала, що у мене буде квартира, – картає мене…