Navigate
X

В той вечір я, як завжди, приготувала вечерю — курячі відбивні, салат, картопельку. Діти бігають, сміються, телевізор працює, а чоловіка все нема. Уже сьома, потім восьма. Дзвоню — не бере слухавку. Ще раз, іще — тиша. Я вже почала переживати, на душі неспокійно, бо зазвичай він завжди писав, якщо затримувався. — Та не хвилюйся, — каже спокійно моя мама. — У нього, мабуть, просто день важкий. Все буде добре. Прийде зараз твій коханий. Мені нічого не залишалося, як погодитися з нею і чекати. Мама останнім часом у мене живе. Раніше вона просто часто приходила — то з дітьми посидить, то борщ зварить, то білизну попрасує. А тепер — повноцінно переселилася до нас

В той вечір я, як завжди, приготувала вечерю — курячі відбивні, салат, картопельку. Діти бігають, сміються, телевізор працює, а чоловіка…

user2

За дві години пролунав дзвінок від Романа. — Поля, що відбувається? Мама каже, зарплата не прийшла! Поліна спокійно відповіла: — Все нормально, Ром. Зарплата прийшла. Тільки тепер на мою карту. Пауза. — Що? — Я відкрила свій рахунок. Із цього місяця я сама керую своїми грошима. — Ти що твориш? Мама зараз в істериці! Їй потрібні гроші на продукти, комунальні! — Комунальні я оплачу свою частку. Продукти також. Але я сама вирішуватиму, скільки і на що витрачати. — Поліна, ти збожеволіла?! Негайно переведи гроші матері

— Не зрозуміла, навіщо тобі окремий рахунок? Ми ж сім'я! Людмила Іванівна вимовила цю фразу тихо, майже ласкаво, але Поліна,…

user2

Якось син прийшов сам. Марина зраділа, нагодувала його, почала розпитувати, як там у домі, що на роботі. Артем спершу відмахувався загальними фразами, а потім набрався духу і сказав: — Мамо, ти, будь ласка, не сердься. Я знаю, що ви з татом для мене багато зробили. Якби не крайність, не прийшов би. — Що трапилося, кажи вже. — Мамо, давай поміняємося квартирами: ти в нашу однокімнатну, а ми сюди, у двійку, — випалив нарешті Артем. Марина навіть подумала спершу, що недочула. — І давно ти над цим думав, сину? — поцікавилася вона. — Хоча можу вгадати: ідея прилетіла у світлу голову твоєї дружини. З боку ж бо виглядає «логічно»: ви втрьох тіснитеся на тридцяти чотирьох метрах, а мати «жирує» у двокімнатній. — Мамо, до чого тут Олена? За законом я маю право на частину цієї квартири

Марина Ігорівна жила сама у невеликій двокімнатній квартирі, яку вони з чоловіком купили собі всього за три роки до того,…

user2

Коли Софія вирішила піти від чоловіка, він навіть вмовляти залишитися її не став, адже знав, що рано чи пізно вона сама повернеться. Михайло лише єдине попросив, щоб вона підписала усі документи, що не претендує ні на яке майно, адже все куплено за його гроші, увесь шлюб він один працював, а вона весь час сиділа вдома, прала та готувала лише

— Знову ця стрілка якась нерівна, — Михайло із невдоволеною гримасою оглядав себе у повнозростовому дзеркалі, розташованому у просторому передпокої.…

Z Oksana

Ти обкрутили мою маму, скористалася її безпорадністю, — Святослав був настільки розлючений, що не підбирав слів. — Ти помиляєшся, твоя мама сама так захотіла, — спокійно відповіла Христина колишньому чоловіку. В суботу з самого ранку в двері Христини подзвонили, на порозі стояв Святослав, який твердо вирішив забрати своє, бо вважав, що саме він, як син, є єдиним законним спадкоємцем. А хто така Христина? Невістка всього лиш… Але саме невістці колишня свекруха все майно і залишила, бо вважала, що син негідний цього. Він сам вибрав свою долю, коли пішов з родини

— Ти обкрутили мою маму, скористалася її безпорадністю, — Святослав був настільки розлючений, що не підбирав слів. — Ти помиляєшся,…

user2

Я сиділа я серед гори невипраного одягу, немитого посуду й плачучої дитини. Хотілося просто… вимкнути звук життя бодай на хвилину. І тут подзвонила мама. — Як ти, доню? — почула її знайомий, тихий голос. — Не знаю, мамо, — відповіла я. — Мабуть, живу, але точно не впевнена. — Все, — сказала вона твердо. — Завтра я приїду. Не сперечайся. І справді приїхала. З самого ранку, ще з пиріжками в пакеті. Вона не питала дозволу, не чекала вказівок. Просто зняла пальто, узяла малого на руки й сказала: — Іди в душ. Тільки не поспішай. Я, здається, вперше за кілька тижнів побачила себе у дзеркалі. Людина, яка дивилася на мене звідти, була втомлена, але щаслива. Бо поруч — мама

Я завжди мріяла про велику родину. Таку, де пахне борщем, де чути дитячий сміх і де мама поруч — не…

user2

Зять, а викрутка є? — раптом спитав. — Навіщо? — Та тут тумбочка трохи хитається, я підкручу. Роман розгубився. — Та нема, тату… я не тримаю того. — Добре, — буркнув тато. — А молоток маєш? — Теж нема. — Цвях хоч один знайдеться? — Та ні, зараз усе майстри роблять… Тато глянув уважно, з легкою іронією: — Майстри? А ти хто тоді? Не чоловік? Без молотка, без викрутки, без цвяха… Я ж думав, хоч коробку з інструментами маєш. Роман почервонів. — Та зараз інший час, тату, — почав виправдовуватися. — Я працюю, гроші заробляю, а ремонти — не моє

Оля сиділа на кухні й дивилася на білу скатертину з вишивкою, яку принесла свекруха. — Гарна, правда? — тоді сказала…

user2

Я закохався, Лідо. Не можу так далі. Не хочу бульбу садити до кінця життя, я ще молодий, — сказав чоловік. Тоді Ліді було п’ятдесят п’ять. Вона не плакала при ньому — не дала того задоволення. Лише після того, як двері за ним зачинилися, вона впала на ліжко і гірко ридала. Відтоді дача стала для неї не притулком, а сповіддю. Вона приходила сюди щовихідних, ніби на зустріч із минулим. Сад садила, клумби доглядала, навіть покрівлю трохи підремонтувала сама. Дочка, Марина, часто казала: — Мамо, ну що ти там робиш сама серед лісу? Продай ту дачу, їдь до нас. У нас місця вистачить, і внуки поруч будуть. — Не можу, — відказувала Лідія Степанівна. — То моє життя.

Лідія Степанівна сиділа на лавці біля старої яблуні, яка, попри осінь, ще тримала кілька рум’яних яблук — мов спогади про…

user2

У мене прекрасна, чудова сім’я. Своя двокімнатна квартира, гарна робота, улюблений чоловік і наша маленька донечка Настя. Якщо подивитись з боку — ми просто зразкова сім’я. Нас усі ставлять у приклад: «О, які гарні, молоді, успішні, от би всім так!». Та тільки мені одній відомо, що насправді діється у мене в душі. Я вже давно відчуваю, що я чужа для свого чоловіка. Ні, ми не сваримося. У нас навіть конфліктів немає. Просто… я ніби тінь у власному домі. Живу, дихаю, готую, працюю, піклуюсь про дитину — але ніби окремо. Іноді мені здається, що я просто няня, яка мешкає в тій самій квартирі, що й чоловік

У мене прекрасна, чудова сім’я. Своя двокімнатна квартира, гарна робота, улюблений чоловік і наша маленька донечка Настя — три роки щастя,…

user2

Одного осіннього дня бабуся покликала до себе нотаріуса. Жанна, нічого не підозрюючи, варила борщ і думала, що мама, мабуть, хоче переписати все на неї. Але через тиждень, коли Марії не стало, правда спливла на поверхню. Після похорону, коли розкрили заповіт, у хаті запанувала тиша. Нотаріус спокійно читав: «Будинок №2 на подвір’ї, із землею під ним, заповідаю своїй невістці Ларисі та моїм правнукам Іллі й Романові». Жанна аж побіліла. — Що?! — вигукнула вона. — Це помилка! Та вона ж її не любила! Мамо!.. Як же так?.. Ігор мовчав. Володимир відвів очі. — Тут усе законно, — сухо відповів нотаріус. — Заповіт підписаний і засвідчений при свідках

У селі родину Жанни і Ігоря знали всі, люди вони були не бідні, та й жили на самому початку села,…

user2