Що тут відбувається? – тихо спитав Тарас, заходячи на кухню. Його голос був розгубленим і слабким. – Твоя сестра знову за грошима прийшла! – Світлана вже не стримувалася. – При наших колегах! При директорові! Ти розумієш, як це виглядає? Як виглядає твоя сім’я? – Світлано, заспокойся. Оксано, навіщо ти так? – Тарас розгублено глянув на сестру, але в його погляді не було справжнього докору, лише благання. – Я просто попросила допомогти! – Оксана миттєво переключилася на роль потерпілої. – Я ж не на вулиці прошу, я в рідних! – Сорок тисяч гривень! – повторила Світлана, дивлячись чоловікові прямо у вічі. – Твоя сестра нам винна сорок тисяч! І жодної копійки не повернула! А тепер ще хоче взяти сім із половиною. Ти це знав? Тарас мовчав. Звісно, знав. Щоразу, коли Оксана просила грошей, Світлана говорила чоловікові, але той відмахувався, мовляв, сестрі важко, треба допомагати. Але ця допомога була односторонньою
Світлана протирала кришталеві келихи, готуючись до вечірнього прийому. Це був перший тиждень грудня, і за вікном уже опустилися густі, грудневі…