Navigate
X

Ввечері Аня взялася за приготування. На кухні пахло часником, травами і ніжним курячим філе. Раптом – дзвінок в домофон. Аня повернулася і з здивуванням подивилася на чоловіка. Сергій знизав плечима, ніби і сам не знав – хто це може бути. Він підійшов до слухавки домофону: – Хто там? – Це я, – почувся радісний голос свекрухи. Сергій завмер на секунду, потім повернувся до Ані. – Це знову мама. Аня зітхнула, але куди вже діватися. Прийшла так прийшла, якраз зараз буде готова вечеря. Але на порозі Інеса Володимирівна з’явилася не одна, поруч з нею стояла її двоюрідна сестра, Ольга Петрівна

Аня вийшла заміж з великої любові. Сергій і Аня уже були достатньо зрілими особистостями, обом за 30, і закохатися в…

user2

А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви? У них коріння слабке, їх треба далі від паркану! Наталя глянула на свекруху й тихо відповіла: – Я перевірила. Тут хороший дренаж. Вони мають прижитися. – Ну-ну… Тільки потім не скаржся, що все зів’яло, – знизала плечима Олена і хлюпнула воду на інший бік клумби

– А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви?…

user2

На сільському святі Іван випадково побачив, як Остап тримає Ліду за руку. – Ти ж знав, що вона мені подобається, – тихо сказав Іван, перехопивши Остапа після танців. – Нічого я не знав, – гаркнув той. – Ти ж мовчав, як риба! А я з нею говорив, сміявся… І вона мене вибрала. – Це ще не означає, що дружбу треба ламати… – Хіба ти любиш її так, як я? Слова з кожною хвилиною ставали гострішими. Вперше за стільки років вони не пішли разом додому

Іван та Остап були друзями ще з дитинства. Вони разом росли: у пісочниці будували замки, в лісі шукали гриби, у…

user2

За кілька тижнів приїхала Оксана – не попередила, не написала. Просто з’явилась, як колись Марія – у тапках, але тепер на високих підборах. І з валізою. – Мамо… я… я розлучаюсь. Він… він сказав, що я для нього «домашній меблевий гарнітур». Усе, що я мала – робота, квартира – залишилось там. А я з дитиною. Софійка спить у машині. Марія мовчки відчинила двері. Софійку поклала на ліжко в кімнаті, де колись спав Юрко. І от – вони знову були разом. Мама, дочка й внучка. Марія варила борщі, збирала ожину, співала Софійці «Ой у вишневому саду». Оксана потроху розмерзалась. – Пробач, мамо… Я завжди думала, що ти втекла від нас у Польщу. А тепер бачу – ти нас рятувала

У селі Марію люди називали її «Маруся-лелечиха», бо біля її хати щовесни оселялись лелеки. Вони повертались до свого гнізда –…

user2

Через два роки Марія вперше повернулася додому з важкою валізою й непоганими заощадженнями. Почала будівництво. Будинок справді мрія. Орест, певна річ, вважав, що то все “на сім’ю” – мовляв, шлюб є, значить, усе спільне. Але Марія вже тоді була мудрою. Ще в Італії оформила документи на Христину. Все до копієчки – на доньку. – А Орест? – перепитала ще одна з жінок. – Жив собі далі? – Аякже. У старій хаті сидів. Я не чіпала його, бо він дійсно допомагав – щось підвезе, щось піднесе, цемент замовить. Я вже тоді була далека від ревнощів. Мені потрібен був результат

– Та я зі своїм Орестом аж через двадцять років розлучилася, – зітхнула Марія. – Коли дізналася, що він уже…

user2

Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не сміючись. – Якби не ти й не діти, давно б залишився там. Тут, здається, тільки валізу й чекають. Наталка не звернула уваги. Кинула погляд на коробки – духи, телефон, туфлі. Зраділа як дитина. – Молодець, що не поскупився! А то я ж у нас найкраща, треба виглядати відповідно. Степан зітхнув. Колись він її дуже любив – ще зі школи

– Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші…

user2

Одного дня до Олени прийшла свекруха та стала скаржитися, що її залишив чоловік. Мовляв, батько пішов до іншої назавжди, сказав, щоб більше не чекали його. Олена свою свекруху пошкодувала і сказала, щоб вона місяць в них пожила. Але тоді ще сама не знала, що дуже скоро пошкодує про рішення своє

Олег стояв на порозі, не в силах повірити в те, що тільки-но почув. У кімнаті було тихо. Він намагався контролювати…

Z Oksana

В той день Катя забула свій халат у ванній кімнаті. Коли повернулася – його вже не було. Людмила Петрівна стояла на кухні, закотивши рукави Катиного халата і мила підлогу. – Ой, сподіваюсь, ти не проти? Він такий зручний. А той мій вже геть зносився. Катя мовчки вийшла з кухні, але їй було дуже неприємно від того, що її річ одягли без її дозволу. Пізніше купила свекрусі новий халат – м’який, гарний, із теплим капюшоном. Але Людмила Петрівна продовжувала носити її. Ці дрібниці накопичувалися, як осад. Одного разу Катя помітила, що з її косметички зникли тіні для повік. Вони лежали в кімнаті у Людмили Петрівни

Коли Катерина вийшла заміж за Олега, вона сподівалася, що тепер у неї буде повноцінна сім’я: коханий чоловік, тепло у домі,…

user2

Ну чому ж мені так не щастить у житті? Інші люди он відпочивають, подорожують скрізь, а я тут сиджу, – сказала сумно невістка і встала з-за столу, де зібралася ціла родина. Позаздрила свекрусі, що їй донька путівку подарувала в санаторій

Іноді життя здається складним лабіринтом, де кожен вибір має свої наслідки. Для Олени Петрівни та її сина Андрія вибір одружитися…

Z Oksana

То був звичайний серпневий ранок. Ніна прокинулась раніше за всіх, зробила каву і відкрила телефон. Пропозиція дружби у Facebook – Сергій Остапчук. Серце тьохнуло. Вона натиснула “Прийняти”, а за хвилину прийшло повідомлення: “Ніно, не знаю, чи варто писати. Але якщо хоч раз згадувала мене – дай знак.” Вони почали переписуватись. А потім – зустрілись. На каву. У Львові, де все починалось

Ніна і Сергій познайомилися ще в університеті. Вона – мрійлива, з ніжними очима, любила класичну музику і малювала в блокнотах.…

user2