Navigate
X

До сестри Анни черга була велика, тому Василь зміг потрапити до неї лише ввечері. Коли він увійшов до темної кімнати, він спочатку навіть не повірив своїм очам. Перед ним стояла не сестра Анна, а Лідка, дівчина, з якою він колись зустрічався. Вона була однією з тих, хто колись дуже хотів закохати його в себе, вигадала історію про дитину, і залишила в серці Василя не найкращі спогади. – Чого прийшов, Василю? – суворо запитала вона. – А ти що, тут взагалі робиш? Монахинею стала? – розгублено запитав він. – Черницею я не стала, бо народила дитину, – відповіла Лідка, – але вже 20 років живу в монастирі, і мене звуть сестра Анна

– На жаль, наш прогноз невтішний, ваша донька не зможе ходити, – сказав лікар, дивлячись на Василя з таким виразом…

user2

Ось ви, свахо, і винні у всьому. Тепер і я, і ви не бачимо внуків, – з докором каже мені Люба. – Та ви, Анно, не праві! Треба було по-чесному, однаково обом. Якщо старшій 12 тисяч, то й молодшій стільки ж! – Ви ж теж дітям не допомогли, – не витримала я. – А що я могла дати? Я ж не заробітчанка, я пенсіонерка, – ображено відповіла Люба. – І мовчіть, – кажу я. – Вам ніхто не заважав їхати в Італію і теж допомагати своїм дітям. Але чужі гроші дуже легко рахувати й ділити, а самі чомусь не хочете братися за справу

– Ось ви, свахо, і винні у всьому. Тепер і я, і ви не бачимо внуків, – з докором каже…

user2

Якщо ти вже спитала моєї думки, то я проти, – сказала мені донька, навіть не замислившись. – Виходити заміж у твоєму віці, мамо, не найкраща ідея. Я сиділа з телефоном у руці, наче мене хтось облив холодною водою. Щойно наважилася поділитися новиною, а тут таке. – А що в цьому поганого? – перепитала я, намагаючись, щоб голос звучав спокійно. – Нічого поганого, просто тобі цього не треба, – відказала вона. – Краще поїдь знову в Італію, ще років десять зможеш працювати. А коли повернешся, тоді й поговоримо про це

– Якщо ти вже спитала моєї думки, то я проти, – сказала мені донька, навіть не замислившись. – Виходити заміж…

user2

Одного літа в селі, де жила Маринина тітка, мало бути весілля. Її запросили допомогти з приготуваннями – вона добре пекла, а там гостей чекали багато. Весілля відбувалося у дворі великої хати, зі стрічками, музикою і довгими столами під вишнями. Коли вона зайшла у двір із кошиком пиріжків, раптом побачила його. Андрій стояв біля сцени, розмовляв із кимось із родичів нареченого. Посивілий, з легкими зморшками біля очей, але та сама хода, той самий погляд. Він теж помітив її. І завмер. – Марина?.. – тихо сказав, ніби боявся, що вона зникне

Марина і Андрій познайомилися на літньому сільському ярмарку. Їй тоді було сімнадцять, йому – дев’ятнадцять. Вона продавала разом із мамою…

user2

Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще не виплачена, тому буду тут, – відповіла я, хоча не могла зрозуміти, чому вона раптом стала таке питати. Вона добре знала, що поїхала я на заробітки не заради себе, а заради сина. Данило вирішив одружитися, але жити разом не хоче, тож я, після довгих роздумів, порадилася з чоловіком і вирушила в Італію на місце, де колись працювала моя мама

– Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще…

user2

Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті, моєї племінниці. – Та як тобі сказати, доню… Все якось навалилося разом. І серце, і тиск, і ноги тягнути важко. Але тримаюсь. Бог не залишає, – відповідаю, намагаючись не видавати в голосі своєї безпорадності. – Планувала ж ще в Італію поїхати, трохи підзаробити, а тепер уже й не знаю, чи зможу… Щойно поклала слухавку, як телефон знову задзвонив. «Донечка» – висвітилося на екрані. – Мамо, мені терміново треба 600 євро, – без привітання випалила Наталка

– Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті,…

user2

Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. – Я тобі рідна донька, а він – просто твій колишній зять! Це вже не перша подібна розмова. Аліна телефонує мені в Італію ледь не щотижня – то їй не подобається, що я посилки Степану висилаю, то знову згадує, як я дозволила йому залишитись у квартирі. – Це мої гроші, доню, – спокійно кажу їй. – І я вирішую, кому й коли допомагати

– Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. –…

user2

Коли мами не стало, сестра приїхала з Польщі, хоча перед тим чимало років не з’являлася в селі. Коли маму провели, ми з нею сіли розмовляти. Виявляється вона розлучилася з чоловіком, тепер одна залишилася з дітьми і хоче мамину хату, хоча доглядала її я

Я сиділа на ґанку маминої хати, і холодний вечірній вітер обіймав мене, ніби намагаючись розігнати всі ті спогади, які так…

Z Oksana

Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими ідеями… – говорила директорка, старанно уникаючи її погляду. – З новими ідеями? – гірко перепитала Лариса, дивлячись на стос паперів, які ще вчора розбирала ночами. – А те, що я тридцять вісім років віддала цій школі, це… не ідея? Вона сиділа в кабінеті, тримаючи в руках офіційний наказ про вихід на пенсію. Ніхто не питав, хоче вона цього чи ні. Так, у паспорті вже шістдесят три, але ж вона ще могла працювати. Голова свіжа, пам’ять добра, руки втомлювалися, та серце ще горіло роботою. – Це не я вирішила, – м’ялася директорка. – Є наказ відділу освіти

– Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими ідеями… – говорила директорка, старанно уникаючи…

user2

Ти сама винна. Ніхто тебе не просив усе життя біля мами сидіти. Це твій вибір. А тепер – будь добра, або продаєш, або будемо судитися. Брат пішов, грюкнувши дверима. А Ніна сіла і знову дивилася в вікно. На кухні було тихо. Тільки годинник цокав, як той вирок. Через тиждень прийшов лист – від юриста. Тарас подав заяву на оскарження заповіту. Мовляв, мати була недієздатна, його позбавили права несправедливо. Судові засідання тривали кілька місяців. Тарас розповідав, що мама його любила, що хотіла йому допомогти, що сестра все провернула нишком. Коли суд підтвердив дійсність заповіту, Тарас не вибачився. Лише сказав: – Ну, живи. Але більше я не переступлю поріг цього дому. І ти в мою хату не приїзди

Ніна жила з мамою у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Не одружилась, дітей не мала, але не тому, що…

user2