Хто тобі дозволив кудись їхати кожного вихідного? — прокричав дружині Степан. — Я вже бачити не можу ці напівфабрикати з магазину! Мені потрібна нормальна їжа! — А хто тобі заважає нарешті навчитися користуватися плитою? — Галина навіть не підвела погляду від своєї сумки, куди пакувала речі. — Мені скоро шістдесят, Степане. Хіба пізно нарешті зайнятися собою, а не тільки твоїм шлунком? — Зайнятися собою? Ти про ці свої курси? У твоєму віці це не навчання, це анекдот для всього під’їзду! — Анекдот? А тридцять п’ять років прати твої сорочки та виварювати каструлі борщу — це, по-твоєму, державна служба? — Ти що, зовсім з глузду з’їхала? — пробурчав він. — Нормальні жінки в такому віці про розсаду думають або з онуками на лавках сидять, а ти бігаєш з портфелем, як першокласниця
Ранок у невеликому містечку на Полтавщині розпочався не з аромату кави, а з гуркоту кухонного приладдя. Степан з розмаху кинув…