Дорогі мої, — почала Марина, і в її голосі була така сила, що навіть далекі родичі відклали виделки. — Сьогодні ми відзначаємо п’ятнадцять років нашої сім’ї. За цей час я багато чому навчилася. Навчилася терпіти, мовчати, підлаштовуватися. Я думала, що це і є шлях до миру. Вона зробила паузу, обвівши поглядом присутніх. Свекруха напружилася, її обличчя почало повільно міняти колір. — Я довго вірила, що хороша дружина — це та, яка не помічає зневаги. Що любляча невістка має вдячно слухати, як її поливають брудом перед усім під’їздом. По кімнаті прокотився шепіт. Сергій опустив очі. — Маринко, ти що таке кажеш… — спробувала перебити Тамара Олексіївна, але Марина м’яко підняла руку. — Зачекайте. Я хочу подякувати вам, Тамаро Олексіївно. Ваші слова про те, що я «провінціалка» і «не пара вашому сину», стали для мене найкращим стимулом
І ти думала, як таке могло статися? Що ти геть розум втратила, чи, може, просто вірила, що твоє терпіння колись…