Одного дня мами Христини не стало. Її портрет висів перев’язаний чорною стрічкою при вході у школу. Хтось згадував її уроки, хтось її посмішку, а у когось боліла душа за Христинку. — Шкода дівчину, залишилася сама з батьком і братом, — сказала тоді вчителька української мови. А через кілька років саме ця вчителька на весіллі у Христини була їй за маму
Наше життя дуже непередбачуване. Часто воно нагадує зебру – чорна смуга, біла смуга. Здавалося, що вона ніколи не буде щасливою,…