Якось прийшли до мене син з невісткою в гості. Стали просити, щоб я продала свою дачу, яка мені після чоловіка залишилася. Вони сказали, що хочуть купити квартиру, але якраз такої суми не вистачає. Я відмовила відразу, бо це єдина пам’ять про чоловіка. Діти пішли і більше не телефонували, не приїжджали. І так мені стало сумно, що я вирішила продати таки ту дачу, аби не ображалися. Наступного дня вони відразу приїхали. Невістка так мило щебетала, як ніколи, продали вони дачу швидко. А після того почалося нове життя, яке мені навіть в найгіршому сні не снилося
Ось сиджу зараз сама і не знаю вже, до кого звернутися зі своїми душевними хвилюваннями, тому пишу сюди вам, нехай…