Олено! Мама моя захворіла, — почав він, не дивлячись на дружину. — Температура, слабкість, і головне — вона втратила відчуття смаку. Взагалі. Вона нічого не їсть, сидить цілими днями в кріслі і мовчить. Олена відчула, як серце здригнулося від співчуття, попри всі образи до свекрухи. — Це не просто втома, — продовжила Олена, намагаючись зрозуміти, що відбувається. — Лікарі що кажуть? — Кажуть, що це може бути наслідком хвилювання, ота сварка з тобою. Але найстрашніше — вона здалася. Вона не виходить з кімнати. Андрій підійшов до неї і майже прошепотів: — Вона згадувала тебе. Каже, що ти єдина, хто знає, як виглядає справжня кухня, що ти хороша невістка була. Я знаю, я нічого не зробив тоді. Але допоможи їй. Благаю. Олена довго мовчала. Вона дивилася на чоловіка, який стояв перед нею, і бачила в ньому ту саму людину, в яку колись закохалася — добру, але безпорадну перед владою власної матері. Вона зрозуміла, що цей візит — це не лише про недугу. Це шанс змінити правила гри назавжди. — Я приїду, — сказала вона нарешті. — Але за однієї умови. Ми більше не живемо за її правилами. Я буду робити те, що вважаю за потрібне. І якщо вона буде заважати — я піду, і цього разу назавжди
Чернігів. Вечірнє повітря було наповнене ароматами квітучих лип, але в затишній, на перший погляд, квартирі на дев’ятому поверсі панувала Аатмосфера,…