Життєві історії 0
Надіє, слухай, мені соромно, але це край! — голос сестри в слухавці був напруженим і вимагав негайної уваги. — У мого Матвія знову проблеми, недобре почуває себе, кажуть, що без обстеження в приватній клініці ніяк не обійтися. Треба негайно сорок тисяч гривень! Ти ж розумієш, дитина — це святе! Надія повільно закрила записник. Вона відчула, як знайомий холод підступає до серця. — Місяць тому я переказувала тобі кошти на те, щоб ти перекрила дах на вашій дачі. Де вони? — Ой, Надько, ну ти як скажеш! — сестра на тому кінці обурено хмикнула. — Хіба можна порівнювати залізо на даху і здоров’я дитини? Ти що, рахувати копійки надумала, коли племіннику зле? Яка ж ти холодна, Надіє! У тебе замість серця — калькулятор
Вечірнє сонце над старими кварталами Львова повільно занурювалося за дахи соборів, забарвлюючи небо у
Життєві історії 0
Навіщо ти знову приїхала? Я ж тобі по телефону чітко сказала — не з’являйся тут без запрошення! Голос свекрухи розрізав тишу саду, як тільки Дарина ступила на подвір’я дачі. Її обличчя нагадувало маску з холодного каменю. — Тамаро Михайлівно, я розсаду привезла. Треба вже висаджувати, земля прогрілася, — Дарина намагалася усміхнутися, хоча серце вже тривожно калатало. — Можеш викинути свої бур’яни в яр! Дачу я продала. Вчора отримала завдаток від сусіда Степана. Через тиждень виходимо на угоду. Тож забирай свої речі й щоб ноги твоєї тут більше не було! Ящик, який Дарина вже встигла витягти з багажника, з гуркотом упав на гравійну доріжку. Тонкі зелені стебла, які вона щоранку обприскувала водою, поламалися. — Як продали? Ми ж із Андрієм десять років тут кожну вільну хвилину проводили! Я цей будинок за свої гроші звела! Я дах перекривала, я свердловину бурила! Ви ж обіцяли, що це залишиться онукам
Травневе сонце над передмістям Вінниці зазвичай обіцяло лише радість, але для Дарини цей ранок
Життєві історії 0
Марино! Ти знову витратила більше грошей ніж я дозволив? — голос чоловіка, зазвичай низький, зараз був, як грім. Він кинув чек із супермаркету просто на стіл. — Дивись сюди! Олія за дев’яносто гривень? Марино, ти що, акції не бачила? В сусідньому магазині вона по шістдесят п’ять! Ти навмисно розтринькуєш мої кошти? Марина навіть не здригнулася. За двадцять вісім років спільного життя цей сценарій вивчено до останньої коми. Руки продовжували свою справу: намилити, сполоснути, витерти. — Чуєш мене чи ні? — продовжував чоловік. —Чую, Андрію. Олія дорожча, бо вона холодного віджиму. Тобі не можна смажити на дешевій, лікар чітко сказав. — Лікар! Тобі б тільки привід знайти, щоб гроші на вітер пускати. Економія — це те, на чому тримається дім! А ти тільки й знаєш, що вигадувати причини для марнотратства
На кухні пахло свіжою випічкою та застарілим страхом. Марина стояла біля мийки, методично відтираючи
Життєві історії 0
«Нічого, у мене ж була готівка», — подумала вона, відкриваючи гаманець. Але всередині було порожньо. Лише кілька чеків з аптеки та дитячий малюнок. Це було дивно, адже Надія чітко пам’ятала, як складала туди решту після походу на ринок за продуктами. Гроші не могли випаруватися. Вона підійшла до полиці, де стояла стара кришталева ваза — сімейна реліквія, яка тепер слугувала місцем для зберігання дрібних грошей. Там завжди лежали купюри невеликого номіналу, які зазвичай ішли на оплату дрібних послуг, кур’єрів чи хліба. За підрахунками Надії, там мала накопичитися досить пристойна сума, якої з лишком вистачило б на вечерю. — Олесю, принеси, будь ласка, ту вазочку з полиці, — попросила вона. — Навіщо, мамо? Там порожньо, — хлопчик підійшов і продемонстрував порожнє дно кришталевого посуду. — Я ще вдень бачив, що там нічого немає. Надія відчула, як холодок пробіг по спині. — Як це порожньо? Ти не брав звідти нічого? — питання вирвалося само собою, хоча вона знала: Олесь ніколи б не взяв гроші без дозволу. — Ні, матусю! — хлопчик щиро здивувався
Зима того року видалася особливо суворою. За вікном панував той особливий синій сутінок, який
Життєві історії 0
Оленко, ну ти вибач їй. Вона ж не зі зла. Просто характер такий, життя важке було… — Андрію, досить, — тихо, але дуже твердо перервала його дружина. — Щоразу одне й те саме. У неї було важке життя, а розплачуватися за це чомусь маю я своєю гідністю. Всю дорогу до їхньої орендованої квартири на околиці вони мовчали. Олена дивилася у вікно на вечірні вогні, і всередині неї повільно закипала холодна лють. Не на свекруху — на саму себе. За те, що дозволяє цьому відбуватися. За те, що жаліє чоловіка, який ніяк не може вийти з тіні материнської спідниці. Вдома, поки Андрій був у душі, Олена відкрила свій ноутбук. Вона запустила файл під назвою «Родинний бюджет». На екрані з’явилися складні таблиці. Олена була не просто «масажисткою», насправді вона заробляла в кілька разів більше за свого чоловіка. Але про це ніхто в родині не знав
— …І ні сорому в людей, ні совісті! — голос Марії Іванівни, колишньої залізничниці,
Життєві історії 0
Мамо, бабуся забрала мої гроші. Ті дві тисячі, що мені хрещений на день народження подарував, — Оксанка прийшла зі школи з червоними від сліз очима. Ніна заціпеніла. — Як забрала? — Сказала, що дітям такі гроші не потрібні, що я їх на якісь дрібні непотрібні ігри витрачу. А вона купить мені “корисне”. Але я хотіла на новий телефон назбирати. Ніна не стала чекати. Вона вилетіла в коридор. Свекруха якраз фарбувалася перед дзеркалом новою, вочевидь дуже дорогою помадою. На поличці стояли пакети з елітного магазину косметики. — Ольго Степанівно, поверніть гроші дитині. Негайно. — Які гроші? — свекруха навіть не здригнулася. — Я взяла їх на збереження
Ранок у квартирі на Позняках починався не з аромату кави, а з терпкого присмаку
Життєві історії 0
Вікторіє! Що тут відбувається? — голос Ганни здригнувся, вона поставила пакети повні продуктів, які купила для старенької тітки, на підлогу. — Чому твої речі в квартирі тітки Софії? — О, Ганно, а ти чого так рано? — Вікторія посміхнулася, але ця посмішка була холодною. — Заходь, не стій на порозі. Хоча, мабуть, тобі краще було б спочатку зателефонувати. Тепер це квартира не тітки, а моя, ось договір дарування. Ганна аж зблідла, адже вона стільки років до тітки бігала щодня, купували ліки, продукти на останні гроші. А тепер є папірець, який перекреслив усі її старання. Як таке можливо? Як таке могло статися? — Де тітка Софія, я хочу бачити зараз її, я 5 років бігала біля неї, — все, що могла сказати Ганна
Осінній Львів зустрів Ганну Миколаївну пронизливим вітром та дрібним дощем, який містяни називали “мжичкою”.
Життєві історії 0
Софіє, виручай! Треба терміново сорок тисяч гривень. До обіду понеділка, — сказав Василь, чоловік її доньки Катерини, зять. Софія Петрівна зітхнула, відчуваючи, як звична тривога знову стискає душу. Василь ніколи не дзвонив просто так, щоб запитати про здоров’я чи запросити на вечерю. Його голос завжди означав чергову «катастрофу». — Василю, але ж я тільки минулого тижня віддала вам усі свої заощадження на ремонт вашої машини, — тихо відповіла вона. — Та машина то дурниця! Тут справа дуже важлива! — голос зятя став солодким, з тими самими нотками фальшивого розпачу, які Софія навчилася розпізнавати надто пізно. — Катруся захворіла. Серйозно. Треба обстеження в приватній клініці. Ти що, хочеш, щоб твоя єдина донька мала проблеми? Софія замовкла
Ранок суботи в квартирі Софії Петрівни завжди починався з тиші та запаху липового чаю.
Життєві історії 0
Мамо, досить поратися в городі, у нас є термінова справа! — Наталка влетіла на подвір’я, навіть не прикривши за собою хвіртку. Вона не бачилася з матір’ю від минулої осені, але замість обіймів чи хоча б простого «добрий день», одразу почала вимахувати шкіряною папкою. Марія Степанівна, яка саме підв’язувала помідори, повільно розігнула спину. Руки в чорній землі, на лобі піт, а в очах — тихий смуток, який зазвичай з’являється у літніх людей, коли вони розуміють, що діти приїхали не до них, а за чимось від них. — Наталко? Донечко, ти б хоч попередила. Я б пирогів спекла, полуницю зібрала. — Не до полуниці зараз, мамо! Ми з чоловіком знайшли неймовірний варіант. Є інвестор, який скуповує паї під будівництво котеджного містечка. За наш садок і те поле за яром дають шалені гроші. Три мільйони гривень! Уявляєш? Мати відчула, як серце кольнуло
— Мамо, досить поратися в городі, у нас є термінова справа! — Наталка влетіла
Життєві історії 0
Хто дозволив?! Хто дав право чіпати мої речі?! — крикнула Ольга свекрусі, не роззуваючись. — Олю, ну чого ти так репетуєш? — свекруха навіть не здригнулася. — Я просто навела лад, поки вас не було. Тут же неможливо було дихати від пилу! Як у комірчині якійсь! — Який пил?! Я вчора робила вологе прибирання! І стіл стояв там, де мені зручно було працювати! — Працювати, бачте її, — Одарка Дмитрівна зневажливо хмикнула. — Сидиш цілими днями в тому «інтернеті», клацаєш кнопками — і це ти називаєш роботою? От я тридять років у школі відпахала! Оце була праця! Поки ти будеш поганою господинею, в цій квартирі порядкувати буду я
Ольга повернула ключ у замку і відчула дивний опір, наче двері не хотіли впускати

You cannot copy content of this page