Українці Сьогодні

Усе почалося того дня, коли її чоловік Микола повернувся додому надто рано. Його плечі, зазвичай розправлені та міцні, були безсило опущені. Микола був майстром від Бога — на місцевому СТО про його вміння лагодити найскладніші двигуни ходили легенди. Проте в один момент усе пішло шкереберть. Ольга довго закривала на все очі, але гроші скінчилися, жити не було на що і вона стала просити чоловіка, щоб свекрусі телефонував і просив допомоги. Микола довго відмовлявся, та згодом таки матері своїй зателефонував. Після розмови з нею навіть він засмутився

Зима ввірвалася в життя Ольги не морозом на шибках, а холодним усвідомленням того, що

Життєві історії 0

Завтра ти покидаєш цей дім, — кинув батько замість привітання. Голос батька був сухим, як розпечена земля. — Я знайшов тобі чоловіка. Збирай свої лахи. Світ навколо Еліани здригнувся. Вона випустила з рук книгу, і та важко впала на підлогу. — Заміж? — ледь чутно промовила вона. — Але батьку… я навіть не чула його імені. Хто він? Чому така поспішність? — Він — ніхто. Тобі не потрібен принц, Еліано. Ти не бачиш золота, а він не має сорому. Ви ідеальна пара. Я більше не маю наміру терпіти твоє перебування тут. Це справедливо — віддати непотрібне тому, хто не має нічого

У ті далекі часи, коли італійська провінція ще не знала гуркоту машин, а життя

Життєві історії 0

Василю, — перебила Марія його розповідь про те, яку ковбасу він збирається придбати. — Не ходи в магазин. — Та все гаразд, я пригощаю! Сьогодні можна собі дозволити! — Ти не зрозумів. Не приїжджай. — Як це… не приїжджай? — його голос зів’яв, втративши всю награну бадьорість. — Марійко, ти що? Досі ображена? Через те, що було колись? Так скільки води втекло! Ну не можна бути такою злопам’ятною. Я до неї з відкритою душею, а вона… — Справа не в образі, — Марія поглянула на стіл. — У мене на столі прибори лише для однієї особи, Василю. І другий набір я діставати не буду. — То дістань із серванта! У тебе там того посуду — на цілий полк вистачить! — він уже почав дратуватися. Тон прохача миттєво змінився на вимогливий тон господаря. Той самий голос, від якого в неї колись мимоволі стискалося серце. — Ти що, справді хочеш зустрічати свято сама? Це ж погана прикмета! Як зустрінеш, так і проведеш

Це була звичайна передноворічна п’ятниця, коли за вікнами кружляв лапатий сніг, а місто, попри

Життєві історії 0

Коли за Ростиславом та його компанією зачинилися двері, Софія не стала чекати. Вона негайно зателефонувала майстру. — Алло, Степане? Вибач за такий пізній дзвінок. Мені потрібно терміново змінити замки. Так, прямо зараз. Це дуже важливо. Майстер, з яким вона була знайома ще з часів ремонту, приїхав швидко. Поки він працював, Софія методично збирала речі Ростислава. Їх виявилося не так багато — лише кілька великих пакунків. Усе, що він приніс у її життя, вмістилося в кілька сумок. Коли замки було змінено, майстер простягнув їй нову зв’язку ключів. — Тепер ви у безпеці, Софіє. Тільки ви вирішуєте, хто сюди входитиме. Вона подякувала і, залишившись наодинці, сіла у крісло. У квартирі нарешті запала тиша, але ця тиша була не гнітючою, а цілющою. Вона дістала телефон — там було десятки гнівних повідомлень від Ростислава. «Ти не маєш права!», «Я повернуся завтра!», «Ми ще поговоримо!». Софія спокійно заблокувала його номер

Це була звичайна субота, яка обіцяла стати початком затишних вихідних, але для Софії вона

Життєві історії 0

Знаєш, мамо… Я весь цей тиждень думав. Батько вчив мене бути хижим. Вчив, що гроші — це все. Я грав у його гру. Я виманив у нього той новий будинок у «Грін Палац», бо знав, що він нікому його не віддасть, окрім «гідного спадкоємця». Він відсторонився і подивився матері прямо в очі. — Я спеціально наполягав на оформленні власності до мого від’їзду. Тепер цей будинок — мій. Повністю. І ти їдеш зі мною. Прямо зараз. — Сину, але ж батько… Він розгнівається. Він забере в тебе бізнес, він… — Не забере, — підморгнув Руслан, і в цьому жесті було щось від тієї дитини, яку Лариса колись вчила ділитися іграшками. — Я вже три місяці як переоформив основні контракти на свою фірму. Батько занадто захопився Ілоною і не помітив, як його «амбітний син» навчився його ж методів. Тільки з однією різницею: я пам’ятаю, хто мене вчив бути людиною

Світанок заглядав у вікна великого заміського будинку, вихоплюючи з темряви антикварні меблі, важкі оксамитові

Життєві історії 0

Зоряна зайшла до супермаркету біля дому. Черги були велетенські. Зоряна взяла кошик: «Сир, хліб, пляшка мінералки… О, і мандарини. Без них Новий рік — не Новий рік». Перед нею в черзі стояла старенька жінка. Вона була вдягнена в акуратне, хоч і поношене пальто з коміром, що бачив кращі часи. Бабуся дуже повільно викладала на стрічку свої скромні покупки: половинку житнього хліба, пакет молока, маленьку пачку гречки та — Зоряна це помітила особливо — один-єдиний мандарин і крихітний шматочок сиру. Коли касирка озвучила суму, бабуся почала копирсатися у старенькому гаманці. Її пальці, вузлуваті від віку, тремтіли. Вона викладала монети, рахувала, збивалася, знову рахувала. — Доню, — тихо промовила старенька до касирки, — я, мабуть, помилилася. Не вистачає трохи… Давайте сир приберемо. І мандарин цей… обійдуся

Грудневі сутінки опускалися на місто швидко й невідворотно, затягуючи вулиці сизим оксамитом. 31 грудня

Життєві історії 0

Увечері прийшов Михайло. Він поцілував матір у щоку, але погляд його був невпевненим. Розмова не клеїлася. Ольга діставала подарунки, розкладала їх на дивані, а син лише кивав: «Дякую, мам, гарно». А потім почалося те, чого вона боялася найбільше. — Мам, — почав Михайло, крутячи в руках нове портмоне, яке вона йому привезла. — Ми з Наталею говорили… Ти от молодшому, Сергієві, квартиру купила в місті. Квартира нова, автономне опалення, район елітний. А ми тут у селі. Хата хоч і велика, але стара. Фундамент тріщить, господарські будівлі треба переробляти. Це якось не зовсім чесно виходить. Ольга завмерла з пачкою кави в руках. — Сину, але ж я цю хату повністю оновила. Тут же все нове — від сантехніки до даху. Я ж хотіла, щоб у вас було де жити спокійно. А Сергію… ну він же в місті працює, йому десь треба було прихиститися. — Ну так, — буркнув Михайло. — Йому квартира в новобудові, яка тільки дорожчає, а мені — вічний ремонт у селі. Всі кажуть, що ти його більше любиш

Дорога з Італії завжди здавалася Ользі довшою, ніж вона була насправді. Можливо, тому, що

Життєві історії 0

Спільне життя Павла та Надії стало марафоном під назвою «Ми будуємо хату». Павло мріяв про великий дім, і Надія підтримала його з усією притаманною їй ретельністю. Вони вирішили будувати на ділянці, що прилягала до подвір’я Ганни Петрівни. Надія взяла на себе фінансовий тягар. Окрім основних уроків математики, вона працювала на півтори ставки, вела гуртки, а вечорами до пізньої ночі займалася репетиторством. Кожна зароблена копійка йшла «у фундамент». Павло займався будівництвом безпосередньо: сам клав цеглу, сам робив перекриття, економлячи на бригадах. Дванадцять років пройшли як один довгий день. Народився син, Микита. Надія розривалася між пелюшками, школою та будівництвом. Вона рідко купувала собі новий одяг, відмовлялася від поїздок на відпочинок. — Нічого, Надійко, — казав Павло, витираючи спітніле чоло, — от заїдемо у свій дім, тоді й заживемо. Потерпи

Історія Надії починалася так, як і у тисяч інших дівчат: із великих сподівань і

Життєві історії 0

Ганно? Це ти, чи мені мариться? — пролунав низький, трохи хрипкий голос. Вона обернулася. Перед нею стояв чоловік у старій, але охайній куртці. Сивина вже добряче припорошила його скроні, а зморшки біля очей стали глибшими, але погляд був той самий — добрий і трохи сором’язливий. — Михайле? — вона здивовано притиснула руки до грудей. — Скільки ж років минуло… Михайло був її однокласником. Колись, у школі, він носив їй портфель і сором’язливо дарував перші проліски. Потім життя розвело: вона вийшла заміж, він поїхав на навчання, потім теж завів сім’ю. — Чув, що ти все по закордонах, — сказав він, розглядаючи її втомлене обличчя. — Повернулася назовсім чи знову в дорогу? — Не знаю, Михайле… — Ганна зітхнула, і сльози, які вона так довго стримувала, ледь не вирвалися назовні

У селі про Ганну казали з особливою інтонацією: «Вона — мати з великої літери,

Життєві історії 0

Павлусю… та про що ти кажеш? Та цей дім тільки на вас і чекав! Другий поверх весь ваш буде, там три кімнати великі. У нас і газ, і вода — все як у місті. Тільки переїжджайте! — Гав! Гав! — Сірко радісно крутився навколо них, наче теж підписував цю угоду. — Тоді завтра я приїду з Оленою. Вона в мене чудова, тобі сподобається. Вона теж любить простір і мріє про власний сад. Наступного ранку Степан Петрович піднявся дуже рано. Він поголився, вдягнув чисту сорочку, допоміг Сіркові «чепуритися». На столі вже чекав пишний сніданок і свіжий чай. Коли почувся знайомий звук мотора, Степан Петрович вибіг на ґанок. З машини вийшов Павло, а з іншого боку — скромна, світловолоса дівчина з неймовірно добрими очима

Осінь у селі завжди має особливий аромат — суміш вогкого листя, стиглих яблук і