Я не хочу, щоб ти їхала в Італію, мамо. Ми з чоловіком самі на все заробимо, – дочка не хотіла, щоб мама заради неї псувала свої стосунки з батьком. А Вірі було соромно перед багатими сватами, що вони з чоловіком не можуть нічого дати своїй дитині. Минув час, і життя показало, що насправді краще
Ще ніколи в житті Віра так не хвилювалася. У суботу вона з чоловіком йшла
Ви не вмієте цінувати гроші, – сказав мені італієць, з яким я приїхала на свята додому. – Оці столи, дорогі телефони, нова машина у твого зятя. Я ж розумію, що вони самі на це не заробили. Це все твої гроші. Я зніяковіла. – Але вони ж мої діти, Марко. Я хочу, щоб у них було гарне життя. – А про свою старість ти подумала? І це питання справді змусило мене задуматися над своїм майбутнім – тепер я не знаю, на кого мені ставити ставки – на дітей чи на італійця
Я ніколи не планувала залишатися в Італії назавжди. Думала, що попрацюю кілька років, допоможу
А може таки варто пробачити і повернутися? – радить мені моя мама по телефону. – Донечко, але ж у житті по-всякому буває. Ви з Артемом не один рік разом прожили, багато спільного маєте. – Але ж у нього є дитина. Мамо, це так важко, – кажу. – Я знаю, доню, але якщо хочеш моєї поради – повертайся. Ти вже рік за кордоном, але Артем до неї не пішов, живе сам, хоча до дитини приходить. Це ж очевидно, він зрозумів, що зробив помилку, і тепер чекає, що ти його пробачиш
– А може таки варто пробачити і повернутися? – радить мені моя мама по
Маю до тебе прохання, подруго. Позич, будь ласка, мені гроші, – Лариса так несподівано про це попросила, що я не знала, що їй на це відповісти. – Про яку суму йдеться? – питаю. – Ой, та зовсім небагато, – махнула рукою Лариса. – Всього 10 тисяч. Позич, прошу, дуже треба, а крім тебе у мене немає до кого звернутися. Я стояла перед вибором – дотримуватися своїх правил і нікому не зичити гроші, або ж спробувати допомогти подрузі у складній ситуації
– Маю до тебе прохання, подруго. Позич, будь ласка, мені гроші, – Лариса так
Коли син сказав, що ми запрошені на день народження його тещі, я навіть зраділа, бо хотіла поближче познайомитися з сватами. В кінці місяця грошей у нас було небагато, тому я поклала в конверт 500 гривень, купила коробку дорогих цукерок і з цією нехитрою задумкою ми поїхали. Як тільки ми заїхали на подвір’я їхнього маєтку, я зрозуміла, що без пригод не обійдеться
Коли син сказав, що ми запрошені на день народження його тещі, я навіть зраділа.
Ну нічого, мамо, будинок – це теж добре, зрештою, він і так нам дістанеться, – запропонувала дочка. – А краще, уже зараз перепиши цей будинок на нас двох, щоб потім не було непорозумінь, – підхопив її думку син. Поки вони мріяли, я сиділа за столом, дивилася на них, і не знала, як мені їм сказати, що в цьому будинку я збираюся жити не одна. Вони мені хустку і тискомір купили, а я заміж зібралася – один хороший чоловік зробив мені пропозицію і я погодилася. Думаю, що я заслужила на своє особисте щастя
– В 60 життя тільки починається, мамо, ми вітаємо тебе – на моєму ювілеї
В п’ятницю зранку Юрко з Валентиною до РАЦСу прийшли, чоловік іншу собі знайшов і захотів розлучитися. Черга затягнулася, Юрко почав хвилюватися і взявся підганяти працівників
Валентина у шлюбі з Юрком прожила майже цілих 30 років. Мали вони сина, який
Мамо, а що бабуся мене не любить? – запитав мене мій молодший син, тримаючи в руках 20 євро. Я здогадувалась, чому у сина виникло таке дивне запитання. На його 10-річний ювілей бабуся подарувала йому всього 20 євро. І це при тому, що вона вже 17 років на заробітках в Італії і нічим нам не допомагає. Ну нехай нам, але внукам? У нас з чоловіком двоє синів, так бабуся їм жодного разу навіть на день народження 100 євро не дала. Вона вважає, що 20 буде цілком достатньо
– Мамо, а що бабуся мене не любить? – запитав мене мій молодший син,
Сину, а чому ти не пішов на ювілей сестри? Христина вас з Любою чекала, і неабияк засмутилася через те, що вас не було, – кажу я своєму сину. Олег не став крутити, чесно відповів, що це його дружина не захотіла іти. – Мамо, зрозумій мене правильно, тепер моя сім’я – це Люба, і я її маю слухати, – каже. Мені так прикро, що словами не передати. Мої діти не спілкуються між собою
– Сину, а чому ти не пішов на ювілей сестри? Христина вас з Любою
Ні, і ще раз ні! – кажу я своєму чоловіку. – Телевізор – це занадто. Віктор зітхнув, він знав мій характер, і розумів, що мене важко переконати. – Я все розумію, телевізор коштує чимало, але ж я свої гроші витрачаю, не твої. Та й зрештою, можу я свою маму хоч раз в житті нормально привітати гідним подарунком? – Ти серйозно? Наш сімейний бюджет – це наші гроші. У нас зараз не найкраща ситуація, а ти хочеш витратити таку суму на людину, яка нас вигнала. Та чоловік вперто стояв на своєму – він купить мамі на ювілей телевізор
– Ні, і ще раз ні! – кажу я своєму чоловіку. – Телевізор –

You cannot copy content of this page