Україна
Я зненавиділа молодшого сина з народження! Чим більше я сердилася на Андрія, тим частіше він хворів, постійно плакав…

Чим більше я сердилася на Андрія, тим частіше він хворів. Він постійно плакав, не давав мені спати, а це доводило мене до сказу.

… Коли я завагітніла, то не чула себе від радості. Чоловік носив мене на руках. Свекруха обожнювала. Свого первістка я любила так сильно, що іноді рідні навіть робили мені зауваження, що я занадто ним опікуюся.

Сашко ріс замкнутим, і я старалася усіляко адаптувати його до людей. Здавалося, що без мене він не зможе навіть дихати. У результаті мій старший син виріс страшенним егоїстом.

Коли Сашкові було п’ять років, я дізналася, що вагітна вдруге. Напишу чесно, я не дуже хотіла другу дитину. І не тому, що мені було важко. Ні. Мені допомагав чоловік, рідні. Я навіть посуд удома ніколи не мила, бо займалася вихованням сина. Я не хотіла другу дитину, бо обожнювала Сашка і не розуміла, як ділити цю любов на двох? Знаю, що більшість мам, які це прочитають, покрутять пальцем біля скроні…

Другий мій син -Андрій, народився хворобливим і дуже проблемним хлопчиком. Мені часто доводилося лежати з ним у лікарнях, і я ненавиділа його за це. Бо ж через нього мій Сашко залишався без мами!!! А я не любила, коли поруч із ним була бабуся.

Чим більше я сердилася на Андрія, тим частіше він хворів. Він постійно плакав, не давав мені спати, а це доводило мене до сказу. Чоловік, натомість, дуже жалів Андрія і навіть робив мені зауваження, щоб я не кричала на дитину. Та це не допомагало.

Хлопці підростали. Сашко дуже добре вчився, був моєю гордістю. Андрій же пішов у мистецтво, і мене це дратувало. “Ти своєю мазнею сім’ї не прогодуєш! Чи ти думаєш усе життя в мене на шиї висіти?”, – якось дорікнула йому після того, як Андрій три дні просив мене прийти на його виставку.

– Мамо, чому ви мене так не любите?! – запитав син і зі сльозами пішов у свою кімнату. Виявилося, що мій молодший син посів перше місце на всеукраїнському конкурсі і його роботи вже тоді виставляли для показу в престижній галереї. Андрій шалено цим пишався. Та після моїх слів і сам жодного разу не зайшов на виставку…

Брати ніколи не жили у злагоді. Сашко часто глузував і знущався з Андрія. Я ж ніколи не захищала молодшого. Він ішов до батька, жалівся йому, а мене це ще дужче дратувало. Я не знаю зараз, як може бути, щоб матір двох дітей любила по-різному? Не знаю, чому так сталося у моєму житті. Але я чесно зізнаюся, що
була дуже поганою матір’ю для свого молодшого сина.

Читайте також: НЕ МАЮ СПОКОЮ НI ВДЕНЬ, НI ВНОЧI! Я ВИНОСИЛА ЧУЖИМ ЛЮДЯМ ДИТИНУ…

Коли чоловік помер, Андрій дуже важко переживав його смерть. Він днями сидів у своїй кімнаті. Ні з ким не розмовляв і згодом прийняв рішення їхати в Київ на навчання. Я навіть не знала, що мій син, виявляється, вступив до дуже престижного університету. Сашка це дуже обурило, адже він іспити провалив і цілий рік байдикував, чекаючи наступного шансу. Тому коли Андрій виходив з дому, ми з ним фактично і не попрощалися нормально.

Андрійко рідко приїздив. Але щотижня телефонував. Пройшли роки. Сини здобули освіту, молодший повернувся додому. І тут постало питання поділу майна, адже обидва захотіли одружуватися.

Я вирішила старшому синові переписати хату, а молодшому подарувати стару батькову машину. Так, я знаю, що поділ нерівний. Але в той час я думала лише про те, що моєму Сашкові потрібно створити сім’ю, а знайти дружину легше, маючи хату. Андрій і так мав успіх у дівчат. Навіщо йому? Андрієві таке рішення не сподобалося. У батьківському старому гаражі він обладнав собі майстерню і дуже любив це місце. Любив, бо там вони з батьком проводили багато часу. А Сашко мав плани знести той гараж. Після цього ми дуже
посварилися. Андрій пішов з дому, не взявши нічого…

– Мені не хата потрібна, мамо. Мені потрібен дім, де мене люблять і чекають. Немає в мене такого. То збудую свій власний. А ви лишайтеся здорові, – сказав син на прощання.

Андрій зібрав свої речі й поїхав жити до товариша. Згодом я дізналася, що мій молодший син – дуже успішний архітектор, заробляє непогані гроші й навіть зводить власний дім. Андрій телефонував. Хоч і був ображений, проте завжди запитував, як здоров’я, чи не потрібно мені чого?

Сашко, натомість, коли привів у дім свою дружину, став до мене дуже агресивним і недобрим. Невістка не любила мене й всіляко намагалася посварити із сином. Одного разу Сашко навіть накинувся на мене з кулаками, коли дізнався, що я зробила його дружині зауваження. Потроху я ставала непотрібною своєму любому синочку. Я дуже важко це переживала. Шалено ревнувала його до дружини, вважала, що вона йому не пара. І не могла зрозуміти, чому ж моя кохана дитина стає мені такою чужою?

Одного дня Сашко прийшов додому із приголомшливою новиною: батьки дружини купили їм квартиру і вони переїздять. Для мене це стало ударом. Я не уявляла свого життя без сина, якому присвятила все своє життя. А вони зібрали свої речі й навіть не запросили мене подивитися нове житло. Я знала, що до цього доклала руку моя невістка. Адже вона ненавиділа мене, не хотіла жити разом. Але чому на це погодився мій Сашунька?

Минали дні, місяці. А Сашко так і не навідувався до мене. Я занедбала дім. Майже перестала вставати з ліжка. Я не знала, як жити без свого сина. Кому прати? Кому варити їсти? Для кого чепуритися? Я постійно лежала в ліжку й навіть не вставала їсти. Мені було так боляче, що мій син мене покинув і навіть по телефону не цікавиться, чи я ще жива…

Читайте також: БІЛЬ І СЛЬОЗИ! ДИТИНА ВИСЛИЗНУЛА З РУК ЛІКАРЯ, І…

І раптом у двері подзвонили.

Я бігла відчиняти їх у надії, що побачу зараз Сашка, нехай і зі своєю дружиною. Та ні. На порозі стояв Андрій. Він увійшов, пройшовся по будинку, пообіцяв повернутися і кудись вибіг. За годину Андрій приїхав зі своєю дівчиною та з продуктами. Вони прибирали дім, готували їсти, а я сиділа в кріслі й думала: ну чому це не Сашко?

– Ви, мамо, не думайте поганого. Я маю де жити. Роблю це не для того, аби повернутися в батьківську хату. Це для вас. Ви маєте жити в чистоті й добре харчуватися. Бо ви – наша мама, – якось дуже щиро сказав Андрійко.

Він пішов, а я цілу ніч проплакала. Я ревіла гіркими сльозами, бо зрозуміла, як сильно все життя ображала свого молодшого сина. Мені було невимовно соромно. Я не знаю, як він зумів це пережити. Зараз я доживаю віку в подарованій старшому синові порожній хаті…

Сашко телефонує мені тільки тоді, коли йому потрібні гроші, або треба переночувати, коли жінка виганяє його з дому. Він постійно кричить, що я його погано виховувала, бо, мовляв, не давала  можливостей для розвитку, на відміну від його молодшого дуже успішного брата (так його дружина твердить).

Андрійко натомість заїздить щотижня. Провідає мене, дім поприбирає, продукти привезе. Дружина його мене мамою називає…

Дивно так… А наступного літа Андрійко обіцяв мене на море повезти. Ніколи не була на морі. Хоч на старість років побачу. Там і попрошу в сина пробачення. Я знаю, що він уже давно мене вибачив.

Але я ще не вибачила сама собі. Сподіваюся, доживу.

Джерело.

Related Post