Без рубрики
Встигнути згадати: про любов і чудесне зцілення

Ця історія – про силу Любові, для якої немає нічого неможливого

Мене везли на кріслі по коридорах обласної лікарні.

– Куди? – Запитала одна медсестра іншу. – Може, не в окрему, може, в загальну?

Я захвилювалася.

– Чому ж у загальну, якщо є можливість в окрему?

Сестри подивилися на мене з таким щирим співчуттям, що я несказанно здивувалася. Це потім я дізналася, що в окрему палату переводили помираючих, щоб їх не бачили інші.

– Лікар сказала в окрему, – повторила медсестра.

Я заспокоїлась. А коли опинилася на ліжку, відчула повне умиротворення вже тільки від того, що нікуди не треба йти, що я вже нікому нічого не винна, і вся відповідальність моя зійшла нанівець. Я відчувала дивне відсторонення від навколишнього світу, і мені було абсолютно все одно, що в ньому відбувається. Мене нічого і ніхто не цікавив.

Я знайшла право на відпочинок. І це було добре. Я залишилася наодинці з собою, зі своєю душею, зі своїм життям. Тільки Я і Я. Пішли проблеми, пішла суєта і важливі питання. Вся ця біганина за миттєвим здалася настільки дрібної в порівнянні з Вічністю, з Життям і Смертю, з тим непізнаним, що чекає там, за небуттям …

І тоді завирувало навколо справжня Життя! Виявляється, це так здорово: спів птахів вранці, сонячний промінь, що повзе по стіні над ліжком, золотисті листя дерева, що махає мені у вікно, глибинно-синє осіннє небо, шуми пробудженої міста – сигнали машин, що поспішають цокання підборів по асфальту, шурхіт падаючого листя … Господи, яке чудове Життя! І я тільки зараз це зрозуміла …

– Ну і нехай, – сказала я собі. – Але ж зрозуміла ж. І у тебе є ще пара днів, щоб насолодитися ним і полюбити його всім серцем.

Відчуття свободи і щастя, яке охопило мене, вимагало виходу, і я звернулася до Бога, адже він був до мене вже ближчим ніж усе інше.

– Господи! – Раділа я. – Дякую тобі за те, що ти дав мені можливість зрозуміти, як прекрасне Життя, і полюбити його. Нехай перед смертю, але я дізналася, як чудово жити!

Мене заповнював стан спокійного щастя, умиротворення, свободи і дзвінкої висоти одночасно. Світ дзвенів і переливався золотим світлом божественної Любові. Я відчувала ці потужні хвилі її енергії.

Здавалося, Любов стала щільною і в той же час м’якою і прозорою, як океанська хвиля. Вона заповнила весь простір навколо, навіть повітря стало важким і не відразу проходило в легені, а втікало повільною, пульсуючою водою. Мені здавалося, все, що я бачила, заповнювалося цим золотим світлом і енергією. Я любила! І це було злиттям потуги органної музики Баха і мелодії скрипки, яка летить у небо.

Окрема палата і діагноз «гострий лейкоз четвертого ступеня», а також визнаний лікарем незворотний стан організму мали свої переваги. До помираючих пускали всіх і в будь-який час. Рідним запропонували викликати близьких на похорон, і до мене потягнулися прощатися скорботні родичі. Я розуміла їх труднощі: про що говорити з вмираючою людиною? Яка, тим більше, про це знає. Мені було смішно дивитися на їх розгублені обличчя.

Я раділа: коли б я ще побачила їх усіх! А більше всього на світі мені хотілося поділитися любов’ю до Життя – ну хіба можна не бути від цього щасливим! Я веселила рідних і друзів, як могла: розповідала анекдоти, історії з життя. Все, слава Богу, реготали, і прощання проходило в атмосфері радості і достатку.

Приблизно на третій день мені набридло лежати, я почала гуляти по палаті, сидіти біля вікна. За цим заняттям і застала мене лікар, спочатку закотивши істерику з приводу того, що мені не можна вставати.

Я щиро здивувалася:

– Це щось змінить?

– Ні, – тепер розгубилася лікар. – Але ви не можете ходити.

– Чому?

– У вас аналізи трупа. Ви і жити не можете, а вставати почали.

Пройшов відведений мені максимум – чотири дні. Я не вмирала, а з апетитом лопала ковбасу і банани. Мені було добре. А лікареві було погано: вона нічого не розуміла. Аналізи не змінювалися, кров капала ледь рожевого кольору, а я почала виходити в хол дивитися телевізор.

Лікаря було шкода. Любов вимагала радості оточуючих.

– Лікарю, а якими ви б хотіли бачити ці аналізи?

– Ну, хоча б такі. – Вона швидко написала мені на листочку якісь букви і цифри. Я нічого не зрозуміла, але уважно прочитала. Лікар подивилася на мене, щось пробурмотіла і пішла.

О дев’ятій ранку вона увірвалася до мене в палату з криком:

– Як ви це робите?!

– Що я роблю?

– Аналізи! Вони такі, як я вам написала.

– А-а! Звідки я знаю? Та й яка, на фіг, різниця?

Лафа скінчилася. Мене перевели в загальну палату. Родичі вже попрощалися і ходити перестали.

У палаті було ще п’ять жінок. Вони лежали, втупившись у стіну, і похмуро, мовчки і активно вмирали.

Я витримала три години. Моя Любов почала задихатися. Треба було щось терміново робити. Викотивши з-під ліжка кавун, я затягла його на стіл, нарізала і голосно повідомила:

– Кавун знімає нудоту після хіміотерапії.

По палаті поплив запах свіжого снігу. До столу невпевнено підтягнулися інші.

– І правда знімає?

– Угу, – зі знанням справи підтвердила я, подумавши: «А хрін його знає».

Кавун соковито захрумтів.

– І правда, пройшло, – сказала та, що лежала біля вікна і ходила на милицях.

– І в мене … І в мене … – радісно підтвердили інші.

– Ось, – задоволено закивала я у відповідь. – Якось випадок у мене один був … А анекдот про це знаєш?

О 2:00 ночі в палату зазирнула медсестра і обурилася:

– Ви коли ржати перестанете? Ви ж усьому поверху спати не даєте!

Через три дні лікар нерішуче попросила мене:

– А ви не могли б перейти в іншу палату?

– Навіщо?

– У цій палаті у всіх покращився стан. А в сусідній багато важких.

– Ні! – Закричали мої сусідки. – Ми не відпустимо.

Не відпустили. Тільки в нашу палату потягнулися сусіди, просто посидіти, поговорити, посміятися. І я розуміла чому.

Просто в нашій палаті жила Любов. Вона огортала кожного золотистою хвилею, і всім ставало затишно і спокійно.

Особливо мені подобалася дівчинка-башкирка років шістнадцяти в білій хусточці, зав’язаній на потилиці вузликом. Кінці хусточки, які стирчали в різні боки, робили її схожою на зайченя. У неї був рак лімфовузлів, і мені здавалося, що вона не вміє посміхатися.

А через тиждень я побачила, яка у неї чарівна і сором’язлива усмішка. А коли вона сказала, що ліки почали діяти і вона одужує, ми влаштували свято, накривши шикарний стіл. Вінчали його пляшкою з кумисом, від якого ми швидко забалділи, а потім перейшли до танців.

Черговий лікар, який прийшов на шум, очманіло дивився на нас, після чого сказав:

– Я тридцять років тут працюю, але таке бачу вперше.

Розвернувся і пішов. Ми довго сміялися, згадуючи вираз його обличчя. Було добре.

Я читала книжки, писала вірші, дивилася у вікно, спілкувалася з сусідками, гуляла по коридору і так любила все, що бачила: книгу, компот, сусідку, машину у дворі за вікном, старе дерево.

Мені кололи вітаміни. Треба ж було щось колоти.

Лікар зі мною майже не розмовляла, тільки дивно косилася, проходячи повз, і через три тижні тихо сказала:

– Гемоглобін у вас на 20 одиниць вище норми здорової людини. Не треба його більше підвищувати.

Здавалося, вона за щось сердиться на мене. По ідеї, виходило, що вона дурна і помилилася з діагнозом, але бути цього ніяк не могло, і вона це теж знала.

А одного разу вона мені поскаржилася:

– Я не можу вам підтвердити діагноз. Адже ви видужуєте, хоча вас ніхто не лікує. А цього не може бути.

– А який у мене діагноз?

– Я ще не придумала, – тихо відповіла вона і пішла.

Коли мене виписували, лікар зізналася:

– Так шкода, що ви йдете, у нас ще багато важких.

З нашої палати виписалися всі. А по відділенню смертність в цьому місяці скоротилася на 30 відсотків.

Життя тривало. Тільки погляд на нього ставав іншим. Здавалося, що я почала дивитися на світ зверху, і тому змінився масштаб огляду.

А сенс життя виявився таким простим і доступним. Треба просто навчитися любити, і тоді твої можливості стануть безмежними, а всі бажання збудуться, якщо ти, звичайно, будеш ці бажання формувати з любов’ю. І нікого не будеш обманювати, не станеш заздрити, ображатися і бажати комусь зла. Так все просто і так все складно.

Адже це правда, що Бог є Любов. Треба тільки встигнути це згадати…

Людмила Ламонова

Читайте також: ЦЕ МАВ БУТИ ЖАХ. ЛІКАР НАПОЛЕГЛИВО РАДИВ РОБИТИ АБОРТ

Джерело

Related Post

facebook