fbpx

Країна без рук і без мізків: роботодавці скаржаться, що їм усе важче знайти фахівців навіть на високі зарплати

Особливо це стосується областей, жителі яких можуть вільно виїжджати на роботу до сусідніх європейських країн.

Іноземні інвестори, які відкривають у нас виробництво, вражені розмахом кадрового дефіциту. “Директор Закарпатського обласного центру зайнятості розповів, що там не можуть підшукати працівників на зарплату 10 — 12 тисяч гривень”, — переповідає газеті Експрес в. о. голови Державної служби зайнятості Валерій Ярошенко.

За різними підрахунками, за кордоном сьогодні працює більш як 7 мільйонів українців, тобто кожен шостий-сьомий. Про те, що становище з фахівцями складне, особливо у світлі безвізу, визнають і урядовці. Вони ж додають, що, якщо нічого не робити, то завтра не буде кому ні хворих лікувати, ні дітей вчити, ні вулиці підмітати.

То як запобігти кадровій катастрофі? На цю тему розмірковують Олена Малиновська, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, Ігор Марков, завідувач сектору Інституту народознавства НАНУ і Тетяна Пашкіна, експерт із працевлаштування.

— Чому зростає трудова міграція українців за кордон? Чи загостриться ця проблема із введенням безвізу?

Т. Пашкіна: — Ми проводили не одне опитування на цю тему. Визначальним все-таки є матеріальний фактор. Люди їдуть до Європи, щоб заробити. Наприклад, мінімальна зарплата у Польщі — 12 тисяч гривень, середня зарплата в Києві — 7 — 8 тисяч. Тобто в найбагатшому українському місті середня зарплата у 1,5 — 2 рази нижча, аніж мінімалка в Польщі. Різноробочому в Білій Церкві пропонують 4,5 тисячі гривень, у Києві — 7 тисяч, у Словаччині — 20 тисяч гривень. Різниця — очевидна.

Якщо в більших українських містах роботу на 4 — 5 тисяч гривень знайти ще можливо, то в менших — повний застій. Там вакансій небагато, бо місцеві підприємства переважно не працюють. У державних структурах зарплати невисокі. Не бачу, щоб ситуація змінювалася на краще.

Водночас за останні два-три роки кількість вакансій за кордоном для українців збільшилася у 3,5 раза. Інші країни активно пропонують вакансії не тільки робітникам, але й нашим лікарям, програмістам, фахівцям сфери обслуговування, водіям, будівельникам. Йдеться не лише про сусідні держави. Наприклад, Ізраїль готовий надати роботу для 20 тисяч наших будівельників, яким гарантують 1500 доларів на місяць.

Так, працедавці останнім часом підвищують зарплату робітникам через дефіцит охочих займатися фізичною працею. До прикладу, вантажник в Україні може заробити 6 — 8 тисяч гривень. Ніби непогано. Але в Німеччині за таку роботу пропонують 41 тисячу гривень. Якщо відмінусувати витрати на харчування, проживання, “чистими” людина на місяць може отримати 25 — 30 тисяч гривень.

І. Марков: — В умовах, коли з країни максимально намагаються виїхати люди в пошуку заробітку, і перш за все — молоде покоління, створення легших умов для виїзду тільки стимулюватиме ріст міграції. Тим більше, що з боку ЄС є зацікавленість в українській робочій силі. Адже громадяни країн Східної та Центральної Європи вирушають на роботу далі на Захід. Наша робоча сила вважається однією з найбільш кваліфікованих у сучасній Європі. На початку 2000-х років більш як третина українських гастарбайтерів мала вищу освіту, тепер, думаю, — це більш як половина.

Найбільш задіяні в міграції прикордонні області. У західних регіонах практично немає родини, де не було би заробітчанина. За 2014 — 2017 роки спостерігається різке та швидке зростання кількості осіб, що виїжджають за кордон. Скажімо, тільки в Польщі працює 1 — 1,5 млн. наших громадян.

— Чимало регіонів вже сьогодні відчувають кадровий голод. Які фахівці найчастіше виїжджають за кордон?

О. Малиновська: — Найбільша проблема може бути з лікарями. Багато медичних закладів по країні недоукомплектовані. Єдине, що наразі стримує наших лікарів від масового виїзду, це — мовне питання. Але молодь тепер дуже мобільна, вона вчить мови, тому вірогідність виїзду цих фахівців увесь час збільшується. Наші зварники, кібернетики, водії-далекобійники працюють по всій Європі. Знаю, що до Польщі на заробітки частіше почали виїжджати вчителі.

Т. Пашкіна: — Вакансій для наших лікарів справді чимало. Приміром, гінекологу в Лівії пропонують 70 тисяч гривень зарплати, дерматологу в Кувейті — 75 тисяч, у Німеччині — 40 тисяч гривень, у Чехії — 50 тисяч гривень. А у нашій державній поліклініці лікар може заробити максимум 5 — 7 тисяч гривень, а в приватній — 20 тисяч гривень. Але з виїздом лікарів не все так просто, бо, крім знання мови, їм часто доводиться підтверджуваати свій диплом на мові тієї держави, куди він працевлаштовується.

І. Марков: — Втікають не тільки руки, тобто представники робітничих спеціальностей, але й мізки. Масово виїжджають молоді науковці, які є фахівцями в різноманітних галузях, закриваються цілі лабораторії.

— Очевидно, що Україна стоїть на порозі кадрової катастрофи. Але що робити?

І. Марков: — Найперше — це значно підтягнути рівень зарплат. Сьогодні молодь навіть у сфері обслуговування не хоче працювати за 5 — 8 тисяч гривень. Ці гроші їх вже не цікавлять. Бо молоді люди знають, скільки можна заробити за кордоном, і легко можуть дістатися країн, де платять більше. Тобто зарплати в Україні повинні відповідати хоча би рівню середніх зарплат країн Східної Європи й починатися від 10 — 12 тисяч гривень. Та з іншого боку — за рахунок чого підвищувати зарплати, якщо економіка не працює?!

Однозначно, що Україні треба змінити економічну політику. Бо в нас практично не формуються нові виробництва, не розвивається малий та середній бізнес. Єдине, що процвітає, — це монополії, які видобувають та вивозять сировину. Та й те відбувається на застарілій інфраструктурній базі й не передбачає модернізації виробництва. Тобто економічна політика держави не сприяє формуванню сталих виробництв, де можна знайти хорошу роботу за гідну зарплату.

— Можливо, потрібно намагатися якось повертати наших заробітчан додому?

О. Малиновська: — У світі, особливо в Європі, загострюється конкуренція за трудові ресурси. Якщо не буде відповідних змін у країні, то трудова міграція звідси тільки посилюватиметься. На мою думку, справа не тільки у зарплаті. Люди повертаються додому чи перестають виїжджати, коли бачать перспективу в країні, впевнені у майбутньому. Можна навести багато прикладів держав, коли вони ще не були такими багатими, а туди вже поверталися ті, хто свого часу виїхав у пошуках кращого життя. Наприклад, Південна Корея міграційний перехід від країни, яка віддає трудові ресурси, до країни, що приваблює їх, пройшла за 30 років. Якщо у 1960 — 1970 роках корейці масово виїжджали за кордон, то сьогодні в цю країну прибувають на роботу гастарбайтери з інших країн. Додому корейці почали повертатися, коли побачили, що держава розвивається, що там борються з корупцією. Позитивні зміни людина має відчувати не тільки шлунком.

Читайте також: ЗА ОФОРМЛЕННЯ ПАСПОРТА ПОЗА ЧЕРГОЮ ПОСЕРЕДНИКИ ПРОСЯТЬ 100 ГРИВЕНЬ

You cannot copy content of this page