“Ми дякуємо Вам, шановна пані Тімм, за готовність продовжити викладання у вищій школі міста Х!”
Я тримаю в руках свіженький контракт із декількох сторінок на наступні два семестри. І тепле почуття переповнює мене. Якої радості! Я добивалася майже два десятки років, щоб отримати такого листа.
Цим маленьким щастям я вирішую поділитися із 20-річним сином Олексієм. Я піднімаюся до нього на третій поверх нашого будинку на Боденському Озері.
Згадую мої перші кроки в Німеччині. Сюди, на чарівний Боденезе, що на Півдні Німеччини, я переїхала у 1996 році. Крім того, що я мала диплом факультету іноземних мов Львівського Державного Університету, я ще й володіла декількома мовами. Я навіть уявити не могла, як важко складеться мій пошук роботи у новій країні.
У липні 1997 року я народила сина. Я вирішила не розслаблятися і, у перервах між памперсами і молочними сумішами, вступила до коледжу. Через три роки отримала омріяну німецьку освіту. Крім того, я оволоділа іспанською мовою та відшліфувала англійську.
Коли мій синочок почав ходити у садочок, то я розпочала пошук роботи. Весь вільний час я проводила здебільшого вдома, пишучи та розсилаючи резюме і отримуючи, як правило, відмови. На роботу із відповідним соціальним пакетом потрапити мені не вдавалось. Роботи не було, лише “підробітки”.
А друзі? У мене і зараз мало друзів у Німеччині. Німці на Боденському Озері досить стримані у спілкуванні. Більшість із них працює протягом тижня, тому із нетерпінням чекають вікенду.
Неділя – абсолютно сімейний день, коли знайомим не варто навіть телефонувати. Вони рідко запрошують у гості, а якщо і запросять, то час прийому дуже лімітований. Люди на Бодензее тримаються радше між собою і не долюбляють „чужинців“.
А тим часом мій син Олексій підріс і пішов до школи. Тут діти швидко стають самостійними, працюють у своєму ритмі. Гасло Боденської школи: „Допоможи мені допомагати собі самому“.
Читайте також: БЕЗПРАВНІ ПРОТЕ КОХАНІ, – РОЗПОВІДЬ УКРАЇНКИ ПРО ДОЛЮ ЖІНОК В КАТАРІ
Ну а що ж з моєю професійною реалізацією?
За 20 років у Німеччині я працювала продавчинею в інтернет кафе, доглядала за старими та немічними, навчала німецької мови, займалася перекладами та репетиторством. Лише в останні п’ять років я почала помічати, що в німецьких лікарнях, крім прибиральниць, з’явилися румунські та російські лікарі.
А що вчителі? А вчителям доводиться вчитися.
Для мене третім фахом (бо ж у Німеччині вчителі викладають не один, а три предмети) стала політика. Тому я її вивчала у тому ж виші, в якому я сьогодні викладаю.
Мій син успішно закінчив гімназію і готується студіювати медицину. Гасло Боденської школи вказало нам правильний напрям.
