Куди і навіщо вирушають українці через піші переходи на кордоні
Гайда на каву до Кракова на вихідні”, — каже мені подруга. Я з легкістю приймаю її пропозицію, бо чкурнути до Польщі, Австрії чи Угорщини сьогодні — простіше простого. Біометричний паспорт є? То які проблеми? Погнали!
Але так само, як і я, мабуть, подумали ще майже сто тисяч осіб, які за останній місяць перетнули кордон з біометричним паспортом… Тож хіба дивно, що черги на кордоні – кілометрові?.. Навіщо ж усім цим людям до Євросоюзу? Давайте з’ясовувати разом. Я – на українсько-польському кордоні в Шегинях. Йду на піший перехід. …
10.30 на моєму годиннику. Здалеку бачу натовп на пункті пропуску. “Людей – хмара”, — каже жінка, яку зустрічаю дорогою. Що ж, багатообіцяюче.
Поки стою в черзі, розпитую, хто куди їде.
Отже, історія перша під кодовою назвою “Дрібна контрабанда”. Навіть той, хто перетинає кордон через піший перехід вперше, може ідентифікувати “човників” – учасників малого прикордонного руху, які носять на продаж у Польщу здебільшого українські цигарки і алкοголь. Сумки у них не надто великі, адже легально можна перенести через кордон лише дві пачки сигарет і один літр міцних алкοгольних напоїв чи два літри вина, п’ять літрів пива.
Але не все так просто. Спритники навчилися проносити через кордон більше, ніж дозволено. Тож, окрім двох легальних пачок цигарок, вдається перенести щонайменше ще дві-три нелегальні і заробити в результаті 20 — 25 злотих (за пачку платять 5 злотих). Звісно, навіть ті пачки, що легально переносять, продавати заборонено. Та до дрібної контрабанди чомусь всі ставляться лояльно.
Біля мене у черзі стоїть жінка, з її сумки визирають пляшка горілки і дві пляшки пива. “Я важко працюю на кордоні. І в мене немає вихідних”, – каже пані Люба.
Заробляють “човники” не лише на торгівлі цигарками та алкοголем. За те, що погоджуються бути пасажирами у чиїсь автівці та декларують на себе товар водія, отримують у середньому 100 гривень. Позаду мене жінка розповідає знайомому, як у пункті контролю її запитали, куди йде.
“А я йому – польською: “На прогулянку!”, – каже жінка, сміючись. – Поляк мені каже: “Знаю, що пані — на самохуд” (автомобіль. — Авт.). А хай доведе! Мене знайомий вже чекає “на підсадку”. Нормальний заробіток!”
Історія друга. “Млєко, йогурт, чеколяда”. Регулярні закупи у Польщі для українців, які живуть недалеко від кордону, – звичне явище. Та й не лише для місцевих. На закупи часто їздять і з віддалених від кордону міст. Кажуть, нехай товар і не завжди дешевший, зате якісний. Європа, що ж там! “Куди ми їдемо? У супермаркет і назад”, – каже Ярослав, який теж стоїть у черзі.
Тим часом з-за огорожі видно людей, які повертаються з Польщі. Несуть повні сумки різного краму. Он чоловік тарабанить коробку з плазмовим телевізором. Каже, зможе добре зекономити, бо отримає відшкодування податку від вартості купленого за кордоном. Адже діє система “Tax Free”.
Дехто готовий долати на маршрутці й 100 кілометрів, а потім чекати декілька годин у черзі на кордоні, щоб купити пральний порошок за акційною ціною у Польщі. Або дешеві сосиски. Або йогурти. Серйозно, автобуси, які сюди їздять, ніколи порожніми не бувають. А багажники завжди набиті крамом з польських маркетів.
Історія третя. Сезонні заробітки у сусіда. Пані Леся вже третій рік працює опікункою у старшої жінки в Жешуві. Готує їсти, прибирає, дає ліки. Раз на місяць їде додому, де чекають двоє дітей шкільного віку. Вдома затримується недовго – всього декілька днів. Після цього знову їде на роботу.
На заробітки до Європи, зокрема Польщі, вирушають чимало українців. А тепер, коли сенат Польщі ухвалив зміни до закону “Про працевлаштування”, хвиля заробітчанства може збільшитися. Щоправда, аж з 1 січня 2018 року.
“Хотілося б, щоб черга просувалася швидше, – каже пані Леся. – Але як на це вплинути? Ніяк. Стоять собі люди, чекають годинами і всім до того байдуже”.
Історія четверта. “Вояж-вояж!” У черзі знайомлюся з кількома туристами, які планують подорож європейськими країнами. А вирушають туди з польських летовищ чи вокзалів. Кажуть, що на пішому переході все ж півдоби не доведеться чекати на перетин кордону, як це буває на автомобільному.
Наталка з двома подругами вирушає у Відень. З Жешува всього за декілька злотих до австрійської столиці їхатимуть автобусом. Дівчата вирішили, що перетнуть кордон пішки, сядуть у Медиці в автобус до Перемишля. А там – в електричку до Жешува.
“Автобус до Відня виїжджає о 13.00 за польським часом, – каже Наталка. – Важко спланувати виїзд, бо не знаєш, що чекає тебе на кордоні. Тож ми вирішили виїхати на день раніше. Переночуємо у Жешуві. А завтра сядемо на автобус”.
І… історія п’ята, моя, персональна. Дві години у черзі, і я – в Польщі. Насамкінець працівник пункту контролю запитує, чи маю я “папіроси” чи, може, “вудку” (горілку. – Ред.). “Нічего пані нема?” – дивується. Зрештою, провівши біля мене металошукачем, працівник віддає сумку. Йду до віконця, де сканують мій палець. Процедура триває не більш як три хвилини. Та якщо перед тобою зо дві сотні людей у черзі, а віконця лише два, то швидше перетнути кордон, ніж за кілька годин, ніяк не вийде. ..
До речі, а кава у Польщі – така ж, як у нас. Але, як правило, дорожча.
Богданна МАРТИНИК, Експрес, Шегині — Медика
Читайте також: УЧЕНІ ВИЗНАЧИЛИ ЧОЛОВІКІВ З ІДЕАЛЬНОЮ ЗОВНІШНІСТЮ (ФОТО)
