Українці Сьогодні

Швидше робіть, чоловіче! Поки вони не повернулися з роботи! — шипіла мати, озираючись на ліфт. — І ключі — тільки мені в руки дасте. Ви зрозуміли? Майстер, чоловік середніх років на ім’я Василь, з сумнівом подивився на жінку. — Пані, а ви впевнені? Тут же люди живуть, речі стоять. У вас є документи, що ви тут власниця? — Які ще документи?! Це моя квартира! — Стефанія вихопила з кишені паспорт. — Подивіться на прописку! Я тут із вісімдесят другого року живу! А ці приблудилися тимчасово, совість втратили, командувати надумали! Тридцять років я тут кожну тріщину знала! А тепер прийшла ця невістка, «не чіпайте наші полиці», «не заглядайте у холодильник»! Та хто ти така, щоб мені в моїй хаті умови ставити

Того похмурого вівторка пані Стефанія стояла на сходовому майданчику, нервово смикаючи край своєї хустки.

Життєві історії 0

Ось, тримайте, — пані Наталя простягнула Марії воду. — Вибачте за таку поведінку вашого чоловіка. На жаль, великі статки часто витягують із людей найгірше. — Дякую, — Марія зробила кілька ковтків. — Я просто досі не можу усвідомити все це. Тітка Софія була такою… непублічною. — Вона була дуже передбачливою жінкою, — нотаріус дістала з папки невеликий конверт. — Це вона просила передати вам особисто. Прочитайте, коли будете наодинці. Марія вийшла з будівлі. Місто жило своїм життям: хтось поспішав на роботу, хтось гуляв із кавою. Вона сіла на лавку в сквері, де не було багато людей, і тремтячими руками розірвала конверт. Усередині був лист, написаний знайомим каліграфічним почерком

Кажуть, що справжнє обличчя чоловіка можна побачити лише у двох випадках: коли ви розлучаєтеся

Життєві історії 0

Все почалося з дрібниць, на які ми зазвичай закриваємо очі, списуючи все на втому чи кризу середнього віку. Мій Максим — чоловік спокійний, надійний, як старий перевірений «Ланос», — раптом почав змінюватися. З’явилися ці дивні затримки на роботі, які він пояснював новими замовленнями. — Розумієш, Оксанко, зараз такий час, треба крутитися, — казав він, уникаючи мого погляду. А потім на його телефоні з’явився пароль. Людина, яка раніше залишала смартфон де попало, тепер не виходила з ним навіть у ванну. Знаєте цей холодок під серцем, коли ти розумієш: щось іде не так? Я готувалася до найгіршого — до того, що в нашому житті з’явилася якась молода й завзята «розлучниця». Але правда виявилася набагато цинічнішою. І режисером цієї вистави була жінка, яку я звикла називати «мамою Любою»

Ви коли-небудь замислювалися, що людина, яка дала вам життя, може спокійнісінько це саме життя

Життєві історії 0

Сину… ти чуєш, як вона зі мною? Я ж не для себе… я ж жити хочу, щоб бачити, як онука росте. А мене тут за зайвий шматок хліба дорікають. Мабуть, заважаю я вам. Треба було в старечий дім проситися, там хоч не зневажатимуть. Павло Петрович миттєво змінив тактику. Олександр помітно знітився. Він завжди був «хорошим хлопцем». Тим самим, який не вміє казати «ні», особливо близьким. Він бачив, що дружина на межі. — Натусь, ну може справді… Може, там краще обстежать? — невпевнено пробурмотів він, уникаючи її погляду. — Раптом ми щось пропускаємо? Наталя дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Куди подівся той рішучий хлопець, у якого вона закохалася на третьому курсі? Той, хто обіцяв захищати її від усього світу? Тепер він не міг захистити їхню сім’ю від свого батька

«Ти хоч розумієш, що через твою впертість я можу не дожити до ранку?» —

Життєві історії 0

Вибачте, Людмило Степанівно, — тихо сказала Марія. — Я не знала, як буде краще: залишити сина з моєю мамою чи взяти з собою. Але вирішила, що ми — це одна історія, тому прийшли разом. Людмила розливала чай, намагаючись не видати тремтіння рук. — Нічого, — відповіла вона. — Діти — це завжди радість. Але в душі вона кричала: «Артеме, що ти робиш? Ти береш на себе відповідальність за чужу дитину, коли міг би побудувати життя з чистого аркуша!». А батько дитини? — запитала Людмила, можливо, трохи різкіше, ніж хотіла. Артем хотів щось сказати, але Марія м’яко зупинила його. — Він пішов ще до народження Іванка. Сказав, що не планував ставати батьком і не хоче змінювати своє комфортне життя. Грошима не допомагає, але я й не прошу. Ми справляємося самі. — Мам, я знаю, про що ти зараз думаєш, — Артем подивився матері прямо в очі. — Ти думаєш, що я навісив на себе чужий клопіт

Ви коли-небудь замислювалися, скільки таємниць може приховувати звичайний недільний обід і як одне коротке

Життєві історії 0

Олено, спустися на землю. Тобі майже сорок. Ти працюєш звичайним адміністратором у невеликому магазині біля дому. Куди ти підеш? — Його голос став повчальним, наче він пояснював дитині складну задачу. — До мами в її хрущовку? З Денисом, якому через два роки вступати до університету? Ти хоч уявляєш, скільки зараз коштує життя? Я піднялася зі стільця. — Я піду куди завгодно, Максиме. Будь-куди, де не пахне брехнею. Де мене не вважатимуть надто старою чи надто слабкою для того, щоб мати власну гідність. — Гідність? — Максим іронічно посміхнувся, і в цій посмішці було стільки зневаги, що мені стало фізично нудно. — Оленко, ти не пристосована до самостійного життя. Ти навіть за комунальні послуги ні разу сама не платила, все я робив. — А ти готовий до правди? Ти готовий пояснити синові, чому тато протягом року підтримував чужу жінку за рахунок нашої родини? Чому гроші, які ми відкладали на навчання Дениса, раптом кудись зникли з рахунку

Справжня повага до себе починається не тоді, коли ти купуєш дорогу сукню, а тоді,

Життєві історії 0

А де котлети? Я ж учора ввечері насмажила цілу миску, штук двадцять там було, не менше, – Ірина розгублено дивилася в порожню каструлю, що самотньо стояла на полиці. Вона перевела погляд на чоловікового брата, який сидів за столом. Денис ліниво колупав у зубах, відсунувши від себе тарілку, на якій залишилися лише жирні сліди та крихти паніровки. Він навіть не подумав прибрати за собою, хоча просидів удома весь день. – Ну, поїв я, – байдуже озвався родич, не відриваючись від телефону. – Смачні вийшли. Тільки солі замало, наступного разу більше сип. І гарніру не було, довелося з хлібом доїдати. Ірина відчула, як усередині починає закипати важке роздратування. Вона щойно повернулася з роботи. Ноги гули після зміни в лікарні, спина нила, а в голові була лише одна думка: швидко поїсти і нарешті лягти. Вчора вона спеціально простояла біля плити дві години, щоб приготувати їжу на кілька днів. Розраховувала, що сьогодні відпочине. – Денисе, це була вечеря на всіх. На кілька днів, – повільно, намагаючись не кричати, промовила Ірина. – Нас троє у квартирі. Ти справді з’їв двадцять котлет за один день

– А де котлети? Я ж учора ввечері насмажила цілу миску, штук двадцять там

Життєві історії 0

Я хотіла допомогти накрити на стіл, але свекруха м’яко відвела мою руку вбік. — Відпочинь з дороги. Ми самі впораємося. Сергій уже вийшов до батька, звідти долинав сміх і звук склянок. Я залишилася одна в прохолодній вітальні, почуваючись абсолютно зайвою на цьому святі життя. За пів години всі зібралися за великим дерев’яним столом. Свекор сидів на чолі. Я сіла поруч із чоловіком. І тоді я це побачила. У центрі столу стояли тарілки з рум’яним шашликом, миска з молодою картоплею, салати, свіжі овочі. Запах був неймовірний. А прямо перед нами з Сергієм Людмила Петрівна поставила… стару чавунну сковорідку. У ній лежали дві підгорілі котлети з найдешевшого магазинного фаршу. Поруч, у мисочці, лежав учорашній тушкований кабачок, що вже підсох по краях. І пара скибок черствого хліба. — Це вам, — голос свекрухи пролунав буденно. — Ви пізно приїхали, ми вже пообідали. А це лишили. Розігріла вам

Дорога до батьківського дому Сергія завжди здавалася мені нескінченною. Кілька годин по трасі, потім

Життєві історії 0

Андрію, ти ж розумієш, що так не може тривати? Я одна не витягую все на собі, — почала вона одну з багатьох розмов. — Ти знову за своє? Я ж приношу щось! Я не сиджу склавши руки! — Але ти приносиш мізер, а лежиш на дивані решту часу! Поглянь на доньку, їй потрібне взуття, весна вже! — Буде взуття! — кричав він. — Ти просто звикла тільки вимагати! Таня замовкала, бо знала: далі почнеться сварка, від якої в Оленки в сусідній кімнаті будуть тремтіти руки. Сьомий місяць став часом постійних непорозумінь. Таня приходила з роботи вичавлена, як лимон, а вдома її чекав невдоволений чоловік, немитий посуд і порожній холодильник. Оленка дедалі частіше закривалася в собі, надівала навушники й робила вигляд, що її тут немає

Бути «хорошою дружиною» — це як намагатися втримати воду в долонях: що сильніше стискаєш

Життєві історії 0

Уляно Вікторівно, доброго ранку. А чого ж без дзвінка? Ми, може, якісь плани мали на ранок. — Які плани так рано? Спати та боки відлежувати? — Свекруха вже діловито роззувалася. — Вадим спить? — Спить. — От і нехай спить. Чоловікові відпочинок потрібен, він у нас головний у сім’ї. А ми з тобою поки по господарству попораємося. Я там сиру домашнього взяла у знайомої, сирники зробимо. Вадим любить сирники з родзинками, а ти вічно їх без нічого готуєш, вони у тебе якісь прісні виходять. Аліна подумки порахувала до десяти. «Прісні сирники» були старою піснею. Насправді Вадим терпіти не міг родзинки, але матері про це сказати боявся, щоразу слухняно куштуючи її куховарство. — Проходьте на кухню, я зараз приєднаюся, — зітхнула Аліна. Поки свекруха гриміла на кухні, розставляючи принесені банки (домашня консервація, якісь салати, варення), Аліна повернулася до спальні. Вадим спав сном немовляти, не підозрюючи, що його територія вже освоєна

Бути «хорошою дівчинкою» в нашому суспільстві — це найкоротший шлях до того, щоб одного