Чотири роки тому наш син надумав одружитися. Ми не були в захваті від цієї новини, тому що з цією дівчиною він був знайомий всього кілька місяців. Просили сина не поспішати. Йому 24 роки, їй 22. Але Віталій наполягав, що хоче одружитися.
Майбутня невістка з якогось села, в місто приїхала вчитися, а зі студентського гуртожитку переїхала відразу в квартиру сина. От я і подумала, що дівчині просто потрібно було зачепитися в місті.
Знайомство з сватами теж приємним не було, майбутня сваха при першій же зустрічі питала нас про роботу, зарплату, чи є дача, машина, чи син у нас один. Ми синові тоді ще раз повторили, що треба б почекати з одруженням, але Віталій заявив, що вони вже все вирішили.
Ми змирилися, вирішили, то вирішили, ми з чоловіком сказали свою думку, але свій розум в голову сина не вкладеш ж. До весілля підготувалися швидко, пишного гуляння не планувалося. Оплачував все син сам, він навіть для цього взяв кредит.
Розписалися молодята, ми з чоловіком подарували їм грошей, що там подарували з боку нареченої я не знаю. Пів року прожили, а потім син заявив, що вони хочуть розширюватися.
У сина є однокімнатна квартира, яку давно купили ми з чоловіком. Оформлена вона на нього, саме там молоді та жили, тут ось надумали розширюватися. Взагалі, ідея непогана, але розширення планувалося за рахунок продажу квартири сина. Вже як ми переконували нашого Віталія, що це не найкраща затія, але син нас не слухав.
Він сказав, чекати не хоче, що він вже все вирішив – квартиру продаємо, додаємо решту з весілля гроші, а залишок дасть теща, вони кімнату в комуналці продають. А кредит на весілля поступово теж віддамо.
Переконувати його було марно, до моїх слів, що це нерівноцінний внесок, син не прислухався. Батько намагався йому пояснити, що він свою квартиру перетворює в спільну власність, тому в разі розлучення все ділиться навпіл. Краще збирати разом, купувати разом своє, тоді все порівну буде.
Віталій тоді на нас образився, сказавши, що не треба завчасно пророкувати розлучення. Заявив, що ми трясемося над квартирою і більше взагалі нічого не помічаємо навколо.
Ми здалися, вирішили, що свою місію ми виконали – сина виростили, вивчили, на ноги поставили, житлом забезпечили, далі сам нехай думає. До наших порад не прислухається, нехай робить так, як вважає за потрібне.
Квартиру син продав, купили вони двокімнатну, оформивши житло на двох, а тепер вирішили, що будуть розлучатися. Природно, квартиру тепер ділитимуть. Навіть після розділу і отримання половини вартості квартири, син не зможе ось так відразу купити собі окреме житло такого ж рівня, якого продав. У виграші невістка – вона придбала більше, ніж вклала.
А винні у всьому тепер ми з батьком. За словами сина, ми спершу не відрадили його від весілля, а повинні були, а потім не відрадили від продажу квартири.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.