fbpx
Життєві історії
Я заміж за свекруху не виходила, то ж не мала наміру терпіти те, що вона втручається у всі наші справи. Коли моєму синові виповнився рік, Марина Петрівна заявила, що мені пора виходити на роботу, розпорядившись, що з онуком в цей час буде сидіти моя мама, яка ще навіть не на пенсії, на відміну від свекрухи. Коли чоловік став на її сторону, а не на мою, я подала на розлучення

З Мариною Петрівною я познайомилася ще за довго до нашого з Павлом весілля. Не можу сказати, що все з самого початку було погано. Навіть навпаки, вона була дуже добродушною, ми з нею часто зідзвонювалися і довго розмовляли. Я раділа тому, що у мене буде така свекруха.

Перший час після весілля теж було непогано, але перші «дзвіночки» з’явилися досить швидко, коли ми почали ремонт в квартирі бабусі чоловіка, де нам дозволила пожити свекруха.

Вона заявила, що раз ця квартира фактично належить їй, значить і робити там ми повинні все так, як хоче вона. А смак, відверто кажучи, у неї був не найкращий. І це при всьому при тому, що ремонт був за наш рахунок.

Мене це не влаштовувало, і я намагалася донести це до свого чоловіка, але він мене не підтримував, казав, що якщо мама так хоче, то ми повинні слухатися, все одно краще так, ніж жити на знімній квартирі.

Після ремонту Марина Петрівна завела «моду» приходити до нас тоді, коли їй заманеться. Я намагалася не сперечатися, просто мовчала, але періодично просила чоловіка поговорити з мамою. Він заперечливо хитав головою, пояснюючи мені, що яка б вона не була – вона його мати, і критикувати її поведінку він не буде.

У подібних ситуаціях позиція чоловіка дуже важлива. Так, йому складно розриватися між двома рідними йому жінками, але варто все ж вибудувати певні пріоритети.

Не можна завжди бути на боці матері тільки через те, що це мати або на боці дружини, тільки через те, що це мати твоєї дитини. Тут важлива справедливість. А найкраще, і для самого чоловіка, і для його жінок, зібратися і поговорити: обговорити взаємні претензії і знайти всі можливі рішення.

Через два роки такого життя, у нас із Павлом народилася дитина. Марина Петрівна все так же приходила в будь-який момент дня і ночі, але замість того, щоб допомогти з онуком, постійно вказувала мені на те, що я роблю не так. А за її словами, я все робила не так.

Коли синові виповнився рік, Марина Петрівна заявила, що мені пора виходити на роботу, розпорядившись, що з онуком в цей час буде сидіти моя мама, яка, на хвилиночку так, ще навіть не на пенсії, на відміну від свекрухи.

А найгірше було в тому, що Павло був згоден зі своєю матір’ю. У них там склалася якась цікава теорія, що раз ми живемо в квартирі свекрухи, значить сидіти з онуком повинна моя мама, допомагати то дітям треба однаково!

Цього я вже не витримала. Я подала на розлучення. Павло зробив кілька боязких непереконливих спроб помиритися, але того, що я хотіла, я від нього не почула. Подумавши, я зрозуміла, що зберігати сім’ю, в якій все вирішує мама чоловіка, немає сенсу. В ній все одно головною буде свекруха, а не мій чоловік, а заміж я не за неї виходила. Мені, звичайно, прикро, але, думаю, так буде краще для всіх.

Фото ілюстративне – proprikol.

You cannot copy content of this page