Я рано стала вдовою, тому свою єдину доньку ростила одна. Але в мене була дуже добра свекруха, вона забрала нас з дочкою до себе, в свою двокімнатну квартиру. Так ми втрьох і жили, а свекруха стала для мене рідною мамою.

Коли Ольга, моя донька, поїхала вчитися, я теж вирішила їхати – в Італію на заробітки. Там вже була кілька років моя подруга, яка і підказала мені ідею приїхати і заробити собі на житло. Я і справді подумала, що старість не за горами, і доньці придане треба дати, то ж наважилася їхати.

Про доньку мою подбала бабуся, коли свекрухи не стало, з’ясувалося, що вона записала свою квартиру на онучку. То ж Ольга вийшла заміж і з чоловіком переїхали в бабусину квартиру. Я тоді їм повністю капітальний ремонт оплатила. А потім стала і собі заробляти на житло.

Я не хотіла після повернення в Україну заважати доньці, тому розуміла, що треба купити окрему квартиру. І тільки в мене назбиралася якась сума, донька дуже почала просити купити зятю машину, бо вона йому для роботи дуже потрібна. І віддала зятю на машину 12 тисяч євро, відтермінувавши покупку квартири для себе.

Моя мрія здійснилася аж через п’ять років, коли я нарешті змогла придбати для себе двокімнатну квартиру. Зробила в ній гарний ремонт і вже думала повертатися додому. Та дочці знову були потрібні гроші, цього разу 10 тисяч євро для розвитку їхнього з чоловіком бізнесу.

Грошей у мене не було, тому я залишилася ще на рік, щоб дітям допомогти відкрити власну справу. А потім подумала, що я теж не приїду додому з пустими руками, треба ж якусь копійку і собі скласти, тому залишилася ще на рік.

І ось влітку цього року я нарешті повернулася додому. Дочка крутилася коло мене, а далі прямо і сказала, що їм дуже подобається моя квартира, і в ній їм би більше пасувало жити, ніж мені, адже скільки мені одній треба.

Я віддала ключі від нової квартири доньці з зятем, а сама переїхала в стару свекрушину квартиру. Вийшло так, що з чого починала, тим і закінчила. Але як на мене, головне, щоб дочка моя була щаслива.

Але подруга, яка колись забрала мене в Італію, мене не зрозуміла, каже, навіщо ж я тоді стільки працювала, якщо по суті, нічого для себе не заробила. Радить, поки ще не пізно, їхати ще на кілька років в Італію, але тепер вже заробляти для себе. А я не знаю, чи хочу я вже кудись їхати – квартира, нехай стара, у мене є, а що ще мені треба?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.