З моєю рідною сестрою Ніною ми жили собі дуже добре, з самого дитинства і до пенсії.

Нещодавно не стало моєї сестри, а її діти, мої племінниці, мене не пускають мене на подвір’я.

Коли багато років тому я вийшла заміж, я з чоловіком поїхала жити в місто, а вдома залишилася моя сестра Ніна.

Невдовзі вона вийшла заміж, привела зятя на наше подвір’я і стала господарювати.

Ми тоді жили дуже бідно, батьківська хата була стара, тому я вирішила все залишити сестрі, і ніколи, жодного разу, навіть словом не обмовилася про свою частку.

Наші чоловіки між собою потоваришували і стали їздити разом на заробітки.

Так у мене з’явилася квартира, а сестра з чоловіком збудували будинок.

Дітей у мене не було, а у сестри – дві доньки народилося.

Своїх племінниць я любила як рідних, ніколи нічого для них не шкодувала, завжди дарувала їм гарні подарунки.

Був час, коли сестра на кілька років на заробітки в Італію поїхала, то я за дітьми дивилася.

Потім не стало чоловіка моєї сестри, і вона повернулася додому.

Дівчата її заміж вийшли, живуть окремо, а сестра сама залишилася в своєму великому будинку.

Я хоч і прожила більшу частину свого життя в місті, але дуже люблю в село приїжджати.

У нас там з сестрою є город, ми його разом обробляли – садили картоплю, вирощували полуницю, нам це приносило неабияке задоволення.

А вечорами ми з сестрою сиділи на веранді, пили чай, про життя говорили.

Я вам так скажу – мати такі гарні стосунки з рідною сестрою – то велике щастя, і мені з нею дуже пощастило, бо поки Ніна була на цьому світі, я не почувалася самотньою.

На жаль, в грудні минулого року не стало моєї сестри.

Ці свята були найсумнішими, адже вперше за багато років я відзначала їх сама з чоловіком.

Племінниці не покликали мене до себе, але я розумію, у них свої сім’ї, своє життя.

Я кілька разів приїжджала в село, хотіла просто побути наодинці, але дочки Ніни закрили все на ключ, навіть ворота, так що тепер я навіть на подвір’я не можу зайти.

А днями я сама набрала старшу дочку Ніни, і кажу, що хотіла б потрапити в хату, адже скоро весна, треба готуватися город садити.

А племінниця мені сказала, що нема чого мені туди ходити, тепер це їхня власність, і швидше за все вони з сестрою це продадуть.

Від її слів мені стало дуже боляче, адже я в свій час для них нічого не шкодувала, а вони мене навіть на поріг батьківського дому не пускають.

Я вже радилася з чоловіком, я навіть готова свою квартиру продати, щоб цей будинок у них викупити, але мені грошей не вистачить.

Не знаю, що ще придумати. Як не втратити дуже дороге моєму серцю місце?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.