Того вечора ми всі трьох були вдома, чоловік вже повернувся з роботи. Донька гралася на підлозі, я присіла біля неї
Увечері, дочка гралася на підлозі, я підійшла до неї і сіла поруч дитям. Але коли, я присіла наче щось тихенько клацнуло в області попереку, особливої уваги в ту мить я цьому не надала, тому що дочку потрібно було нагодувати і я почала з нею гратися, годували ляльок, ведмедиків, а потім вже і сама трішки поїла.
Коли прийшов час мені піднятися з підлоги, то я, на своє здивування, зробила це з великими труднощами. Увечері чоловік допоміг покласти донечку в її ліжечко спати.
На той момент їй було 11 місяців і я її сама ще тоді годувала, а перед сном вона завжди просила поїсти, тому що вона ще мала в мені потребу. Донька вередувала, і тієї ночі довелося покласти спати її з собою. Вночі я, прокинулася від того, що донька весь час крутилася. Я різко зіскочила з ліжка, і відразу промайнула одна хороша думка, добре, що спина не болить. І я вирішила швиденько сходити у ванну кімнату, але не змогла. Тільки я піднялася, і відразу ж сіла на ліжко.
Мені тоді було так страшно, що я така молода навіть до ванни дійти не можу. І я так хвилювалася, що розплакалася посеред ночі. Чоловік запропонував допомогти мені, але я відмовилася. Сказала, що трохи полежу, і як-небудь сама потім дійду. Я ледь дійшла.
На ранок встала, а повернуться не можу. Чоловік мені у всьому допомагав.
Через тиждень з невеликим я змогла піднятися на ноги, тільки, ось наслідки залишилися. Ходила нормально, але коли нахилялася, або сідала навпочіпки, зводило праву руку і ногу.
Чоловік спочатку просив, а потім вже сваритися почав:
– Сонечко, не потрібно так робити. Іди в лікарню, сама розумієш, що це вже не жарти, потрібно щось робити з цим.
– Ось дочекаюся коли донечці рік виповниться, перестану її сама годувати, ось тоді й піду перевірюся.
Але трохи я не дотягнула до року. З кожним днем було все важче: ні ходити, ні лежати я не могла. Ось тоді я за три дні перевела доньку на харчування, і стала лікуватися.
Тоді якраз був Новий рік, коли я лягла у лікарню. А чоловік з донечкою в цей період жили то в моїх батьків, то в свекрухи зі свекром.
Мені ставало краще, і коли мене виписали, то я наче на крилах полетіла до своєї сім’ї. Чоловік з дочкою були в той день якраз у свекрухи. Коли я піднялася і зайшла в квартиру, моя донечка мене відразу не впізнала, просто пробігла повз. Я мало не розплакалася, але свекруха мене заспокоїла:
– Не хвилюйся ти так, все буде добре, адже вона маленька ще зовсім.
Коли я підійшла до неї і взяла її на руки вона міцно-міцно обняла мене своїми маленькими рученятами, і як ніби зітхнула з полегшенням.
Це був важкий у моєму житті період, тоді я зрозуміла, що підтримка близьких людей дуже важлива насправді.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.com
