Моя донька, яку я забезпечувала протягом 20-ти років, поки я на заробітках, виявилася дуже невдячною. Я навіть не сподівалася, що все так може обернутися.

Багато людей звинувачують заробітчан в тому, що вони самі спочатку закидують дітей грошима, а потім скаржаться, що діти їх без грошей не поважають.

У мене ніби і схожа ситуація, але і не схожа.

В Італію я поїхала, бо ми жили дуже бідно. Наша стара хата просто валилася на очах, вона моїй мамі ще від її діда дісталася. А грошей, щоб зробити ремонт, чи збудувати нову, у нас не було.

Батька у мене не було, мама мене народила, що називається, “для себе”. Тому моє дитинство легким не назвеш, бо в селі таке не дуже люблять.

Потім я вийшла заміж, народила доньку, але моє сімейне життя не склалося. Чоловік став пити, і то дуже сильно. Він не просто не приносив нічого додому, він ще виносив те, що було.

Тому я з ним розлучилася, і вирішила їхати на заробітки, бо іншого виходу покращити наше матеріальне становище, я не бачила.

Донька тоді вже школу закінчила, і мама погодилася з нею залишитися, а мене вони відпустили гроші заробляти.

Моєю основною метою було будинок побудувати. Думала невеличкий, головне, щоб новий. Але я трохи перестаралася, бо в результаті вийшов палац на два поверхи. Без зайвої скромності скажу, що у мене зараз в селі найбільший будинок.

Будувати все це мені допомагав зять. Донька вийшла заміж і привела чоловіка додому.

Мені це було зручно, бо вдома у нас ніколи не було господаря, а тепер нарешті з’явився. Я раділа, і давала гроші, аби лише робота йшла.

Донька моя двох дітей народила, і осіла вдома з ними. На роботу вона не влаштувалася, бо на її руках були і діти, і потім вже бабуся.

Працював один зять, але заробляв він небагато, тому сім’ю доньки весь цей час забезпечувала я.

Коли будинок був готовий, я почала відкладати гроші, щоб купити собі квартиру.

Живучи в Італії, я зрозуміла, що звикла жити сама, і тому, коли повернуся, мені треба буде окреме власне житло.

Я вирішила, що невеликої двокімнатної затишної квартири мені повністю вистачить.

За кілька років моя мрія про квартиру здійснилася. Але житло поки-що стоїть закрите, бо я там зробила гарний ремонт, і не хочу впускати туди квартирантів.

Зараз мені 65 років. Я собі подумала, що в Італії побуду ще років 3-4, ще підзароблю собі щось трохи на життя, а тоді вже повернуся додому.

В травні я приїхала в Україну у відпустку на три тижні. Вдома я побачила, що моя мама вже в дуже літньому віці, має багато проблем із здоров’ям, і за нею догляд потрібний.

Я сподівалася, що доглядати бабусю стане моя донька. Це логічно, адже я стільки для неї зробила.

Та дочка мені заявила, що вона втомилася жити з бабусею, тому хоче переїхати в ту квартиру, що я купила для себе.

Мені ж вона пропонує залишатися вдома і жити разом з моєю літньою мамою.

Я від неї такого не чекала. Як вона не розуміє, що вона зобов’язана зараз доглянути бабусю?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.