Мені 26 років, я заміжня, у мене є чоловік. Але останнім часом він не дуже ладнає з моєю мамою. – Твоя мама – хороша людина, але надто вже її багато стало в нашому житті! – сказав нещодавно чоловік. І поставив мене перед фактом, мовляв, треба з цим щось вирішувати. Гості – справа хороша, але треба й міру знати.
Я в шлюбі всього три роки, у нас з чоловіком однорічний син, ростити якого допомагає моя мама. Мама у мене активна, позитивна, молода. Виростила мене одна, виховала, дала освіту, допомогла з квартирою: розміняла свою трикімнатну квартиру в обласному центрі. Звичайно, вклалися і свекри, і ми самі. Проте досить пристойну двокімнатну квартиру в центрі міста без допомоги мами ми б не подужали.
Мама в результаті роз’їзду виявилася в невеличкій однокімнатній квартирі за містом. Але вона, за її словами, в результаті навіть рада: у неї чисте повітря, багато зелені, хороший будинок, чудові сусіди… Одна проблема – мамина робота залишилася в місті.
І треба ж так – працює мама в п’яти хвилинах ходьби від нашого будинку. І в півтора годин їзди, з двома пересадками і в двох видах транспорту від своєї нової квартири… Мама працює допізна, втомлюється, а ще ж треба добиратися додому. А якщо завтра на роботу, то взагалі вона і виспатися вдома не встигає. По суті, не встигла заснути – вже треба виїжджати знову…
Стільки часу витрачати на дорогу, звичайно, не діло, і по-хорошому треба міняти роботу. Але зробити це у віці 54 роки виявилося не так вже й просто. Мама спробувала знайти щось інше, не досягла успіху, та так і працює. Через кілька років їй на пенсію, хоча, якщо чесно, виходити на пенсію вона не планує. Каже, буде працювати, поки є сили.
Поїздивши трохи таким чином, мама звернулася до мене з проханням, чи можна їй ночувати у нас хоча б в дні між змінами. А вона два дні працює, два дні вдома.
Я не могла їй відмовити! Тепер мама частенько залишається на ніч. І навіть не між змінами, а в свої вихідні. Мені це подобається – з мамою веселіше.
Проблема тільки в тому, що це не подобається моєму чоловікові. Тещині ночівлі раптом стали для нього тягарем.
– Таке відчуття, що ми живемо з твоєю мамою! – бурчить чоловік. – Скільки це буде тривати? У неї є своя квартира!
– Ну не відправимо ж ми її вночі невідомо куди? Темно! Дощ іде! Ти про що взагалі? – намагалася я захистити чоловіка.
– А не хоче мама їздити вночі – нехай шукає іншу роботу! Це не мої проблеми! Я хочу вечорами приходити додому, а не в гості! Працюєш цілий день, втомлюєшся – а вдома треба ще тещу розважати!
– Як тобі не соромно! Мама нам допомогла з квартирою!
– Ну, допомогла, так, спасибі їй… Але, по-перше, мої батьки теж вклалися, якщо ти пам’ятаєш, і в квартиру, і в ремонт. А по-друге, ну що тепер, якщо допомогла, то жити тепер тут буде, чи що? Вона віддала тобі твою частину вашого загального житла, ось і все. Так що не драматизуй. Я їй вдячний, звичайно, за допомогу. Але зрозумій і мене теж – жити в такому режимі я не готовий.
Тепер я стою між ними двома і не уявляю, що робити. Звичайно, варто мамі тільки натякнути, що вона заважає – мама більше залишатися не буде. Але відправити її в ніч останнім автобусом, щоб через кілька годин повертатися назад – це в голові не вкладається.
Мама заради нас готова на все, останнє нам віддає. Ну яка вже така проблема потіснитися і постелити мамі на дивані, тим більше не кожен день? Зрештою, могла б мама не розмінювати квартиру, а відправити нас з чоловіком на знімання, жила б зараз в своєму будинку і не мала б цих проблем.
Але, напевно, і мого чоловіка можна зрозуміти. Це для мене вона мама, а для нього – чужа людина в будинку. Напевно, це непросто. І я зараз бачу, що він вже на межі. Адже він заробляє зараз один, утримує нашу сім’ю. І, напевно, має право на відпочинок в своєму домі…
От що мені робити, як правильно вирішити цю ситуацію, щоб зберегти добрі стосунки і з мамою, і з чоловіком.
Фото ілюстративне – newsdaily.
