fbpx
Життєві історії
Син вирішив розлучитися – ну що ж, це його справа. Але він залишив колишню дружину і дитину жити в моїй квартирі. Невістці йти нікуди, і він не може їх вигнати на вулицю. Але ця квартира – моя, а невістка мені – чужа людина

– Вже пів року пройшло, як син з невісткою розлучилися! – розповідає 56-річна Галина Іванівна. – Олексій квартиру зняв, Віра з онуком все ще залишається в моїй квартирі. Я синові вже сто разів сказала – вирішуй що-небудь з цим! Добре, що розуму вистачило не прописувати їх там, нехай з’їжджають.

Я знаю, що їй нікуди йти, але що мені робити – віддати свою квартиру чужій людині?! Син взагалі вмив руки – якщо вони, каже, тобі заважають, виганяй їх сама, це твоя квартира, ти там господиня, не я.

Віра і Олексій одружилися зовсім юними, зрозуміло, через величезне кохання. Галина Іванівна спочатку, чесно кажучи, напружилася, почувши про рішення дев’ятнадцятирічного сина одружитися. А потім вирішила – так навіть краще.

Тим більше Віра зовсім непоганий варіант – спокійна, домашня, гарна дівчина. А в разі чого – розлучитися тепер не проблема. Свекруха відселила молодих в порожню квартиру, що залишилася після бабусі, допомогла їм справити весілля, і Віра з захватом взялася до виконання своїх сімейних обов’язків.

Свати, видавши дочку заміж, здається, зітхнули з полегшенням: у них там в двокімнатній квартирі і без неї проживає п’ятеро осіб. Ні, родина не погана, тільки ось небагата. Тому напевно десь в глибині душі раділи за щасливе заміжжя доньки – адже без Віри в будинку стало відчутно більше місця.

– І зовсім не рано! – говорила бабуся Віри. – Дев’ятнадцять років – цілком нормально. Я в дев’ятнадцять уже мамою була.

З дитиною Віра з Олексієм не поспішали. Сім років жили для себе – і треба сказати, душа в душу. Були впевнені, що проживуть довго-довго і разом постаріють.

Довчилися, трохи встали на ноги, попрацювали. Дитина народилася, коли Вірі було двадцять шість – і молода жінка з головою поринула в материнство. Чоловік працював, Віра вела господарство і виховувала сина. І, здається, трохи перестаралася.

Чоловік став якось віддалятися, спочатку непомітно, а потім все більш явно. І в один прекрасний день заявив – їх шлюб, мабуть, був помилкою. Не треба було одружитися, правильно всі говорили – рано. Загалом, любові до Віри Олексій абсолютно не відчуває. Ні, ніяких інших жінок у нього немає. І що далі робити і як жити, він не знає. Дитину шкода. Але очевидне треба визнати – з Вірою він більше жити не хоче.

По-хорошому, після таких слів треба збирати валізу і йти, але йти Вірі нікуди. Повернутися до рідних, звичайно можна, потісняться, не проженуть. Але це ж не життя, як оселедці в бочці. Дитині півтора року, до садка далеко, та й як він піде в садок, ще невідомо. Як виходити з декрету, шукати житло, няню, влаштовувати дитину?

В результаті з квартири з’їхав Олексій, Віра з дитиною, як і раніше живуть у свекрухи. Раз в тиждень Олексій приходить до сина, привозить продукти, дає трохи грошей. Він же оплачує квартплату, воду і світло по лічильниках.

– Ні, ну я все розумію, пішов по-чоловічому, все їй залишив! – усміхається Галина Іванівна. – Тільки ось одна деталь – залишив не своє! Мені заявив – тобі якщо шкода квартири, ти і виганяй.

Олексій, мабуть, чекає, що Віра збере речі і піде сама. А вона не йде.

– Ну нехай вона поки поживе! – каже він матері. – Хоча б до трьох років.

Але Галина Іванівна упевнена, що так буде ще гірше. Розійшлися – значить, все, до побачення. У три роки теж буде не менше проблем, ніж зараз. Зарплата у Віри невеличка, в саду почнуться лікарняні, знімати квартиру і оплачувати няню буде важко, а йти буде так само нікуди. Почнуться розмови і прохання залишити їх тут до школи, а чому не можна, адже раніше було можна.

От і будь тут мудрою! Як в цій ситуації правильно поступити?

Фото ілюстративне – kazanfirst.

You cannot copy content of this page