Десять років тому я втратила роботу, а мені до пенсії залишалося всього кілька років. Я довго шукала нове місце праці, але нічого знайти не могла. Живемо ми в селі, тут з роботою не густо, в районі я теж шукала, але безрезультатно.

У нас багато жінок поїхало в свій час в Італію і, до речі, непогано заробили. Будинки у них виросли як гриби, за кілька років старі хати перетворювалися в хороми.

В ту неділю до мене прийшли свати в гості, і сваха завела розмову про те, що грошей немає. А потім каже, може б нам, свахо, в Італію на кілька років поїхати – і собі щось заробимо, і дітям допоможемо.

Спочатку це виглядало як жарт, але я зачепилася за цю ідею, і почала шукати шляхи, як виїхати. Сваха зразу дала задню, сказала, що нікуди вона в 57 не поїде, бо не той вік у неї, а молодим як треба, нехай самі собі заробляють.

А в мене роботи тут не було, то я й поїхала. Спочатку було важко, але потім я призвичаїлася, почала добре заробляти. А всі євро висилала в Україну, хотіла, щоб дочка зробила ремонт в будинку, можливо навіть щось трохи добудувала.

Та чомусь будівництвом зайнялася не моя донька, а сваха. Вона керувала моїми фінансами, а я цього навіть не знала, дочка боялася мені сказати. І так тривало всі десять років.

А в цьому році я приїхала додому, сваха нас усіх до себе на дачу запросила відзначати свій день народження. І я була ошелешена розмахом ремонтів, вона такий будинок собі збудувала, з альтанкою, каміном, садом, що заробітчанки не всі собі таке можуть дозволити.

Тепер я думаю – звідки сваха взяла стільки грошей? Вони ж сватом вже на пенсії, додаткових заробітків у них немає. Мене не покидає думка, що вона могла економити на моєму будівництві і паралельно будувати свій. Хоча і не хочеться вірити, що близька людина могла так вчинити зі мною.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.