fbpx
Breaking News
На мaйбутню невiстку мати Іллі відpазу подuвилася з підoзрою. Кoли Уляна пoвідомила про вaгiтнiсть, сказала: «Наpoдиш дiвчинку, залuш в пoлoгoвому бyдинку. Мені пoтрібно внука, спадкoємця!». Уляна нe мoгла додзвoнитися до чoловіка всі три дні в пoлoгoвому бyдинку і на вuписку за нею з дoнькою Ілля теж не пpийшов. «Прoсти мене, вuбач», – плaкала свекpуха
Людмила гoтувалася до вuписки. Та вiдкривши кoнверт, жiнка обiмліла: – Це хлoпчик. А дe моя дoчка? Негaйно повеpніть мені мoю дuтину! В пoлoговому усі забiгали. Жiнці таки дoвелося кyпити іншу кoляску — для двiйні
Олена вже виpішила здaтися, і пpийняти залuцяння єдuного кавaлера в сeлі – вiчно п’яного Павлика. Бабці возpадувалися і жuли спoдіваннями на весiлля. Алe тут до стaрої Дубиxи пpиїхав син. Бaбці якось pазом пpитихли, в цього зaїжджого десь у мiсті бyла дpужина, але він звiдти чoмусь втiк, пpоте нaдії на свaтання його одруженість не залuшала нiякої
Зустріне син матір чи біля церкви, чи на ринку, чи в транспорті, чи просто посеред вулиці — й бoїтьcя до неї підійти, заговорити. Бо кoхaна дружина як дізнається, то знову викuдатиме його речі із хати
Моя улюблена страва осінню: ароматна та ніжна запіканка з гарбуза не залишить байдужими ні дітей, ні дорослих. Цeй рецепт чудово підійде для тих, хто жодного дня не може собі уявити без солодких страв, але при цьому весь час подумки картає себе за цю слабкість
Україна
Сповідь. Я пiшов до першого класу у 10 років

Хiба може мама у десятиградусний мороз вигнати свою дитину голяком спати на вiдкритий балкон?

А мене виганяли. Не раз я там ночував на цементованiй пiдлозi. Менi тодi було лишень дев’ять рокiв. I хтозна, доки це тривало б, якби одного разу мене не побачили працiвники з органiв опiки.

Та не завжди так було. Я пам’ятаю й кращi часи, коли батьки не пили i все в нашiй родинi було гаразд. Мiй тато працював водiєм тролейбуса, а мама – диспетчером тролейбусного депо.

Коли менi сповнилося шiсть, до хати почали навiдуватися чужi люди. Це були начебто майстри, якi ремонтували то телевiзор, то дверi. Часто батьки їх пiдпоювали, й самi почали спиватися. Чарка за чаркою, чарка за чаркою… Згодом у тата на роботi почалися проблеми. Однi казали, що його вигнали через
пиятику, iншi, що його звiльнення пов’язане з хворобами. Потiм вiн ще працював трактористом. Але й на цiй роботi довго не втримався. А мама… Часи, коли вона їсти нам варила чи щось пекла – давно в минулому.

Та я не сам у батькiв. Маю ще двох братiв i сестру. Молодшого вже всиновили. Була ще менша сестричка, але померла. Сказати, яким складним було наше життя, це – нiчого не сказати. Як згадують тепер сусiди, не було нам спокою нi вдень, нi вночi. Вiд них я довiдався й про те, як малим i голим спав на незаскленому
балконi взимку, а в хатi – не на лiжку, а на самiй фанерi. Бо дорослi продали вже все. Скiльки одягу менi давали – мама весь палила. Навiть у найлютiшi морози я ходив у гумаках.

Батьки просто на моїй головi розбивали пляшки з-пiд алкоголю. Тодi менi було 6 – 7 рокiв. Не раз за мною приїжджала “швидка”. Пам’ятаю, як шви накладали. I те, як сидiв бiля дверей, заливався слiзьми, а тато запустив у мене молотком.

Найбiльше батьки ображалися за те, що я вiдмовлявся просити на вулицi грошi. Так, я не хотiв цього робити. Але не тому, що було соромно чи лiнь. Через важкi побої у мене настiльки впав зiр, що я став iнвалiдом, важко було орiєнтуватися в просторi. Якось була зима, я хотiв перебiгти дорогу, але не побачив машини. Добре, що водiй вчасно пригальмував. Iнакше мої муки скiнчилися б ще тодi.

Своїм батькам я був потрiбен лише для того, щоб заробляти грошi на чергову пляшку горiлки. Рятувався я вiд такого життя як мiг: ночував по пiд’їздах, у пiдвалах. В одинадцятiй вечора всi тролейбуси з’їжджалися в депо. То бувало, що я й там ночував. Водiї вже добре мене знали, спiвчували, вмикали обiгрiвач, i я спав.

У дитячому притулку я опинився, коли мав уже дев’ять рокiв. Через рiк мене влаштували в школу-iнтернат. I в десять рокiв я пiшов у перший клас. Зараз – у дев’ятому. Батьки тепер випрошують грошi, якi я отримую у виглядi соцiальної допомоги та пенсiї.

Читайте також: СПОВІДЬ ЗАРОБІТЧАНКИ: ГОСПОДИНЯ НIБИ “НЕНАРОКОМ” ЗАЛИШАЛА ПIД ЛIЖКОМ ЗОЛОТI ПРИКРАСИ

У нас була двокiмнатна квартира. Але її не стало. Справа тягнеться вже десять рокiв. Коли пiшов до жеку – дiзнався про борг у 22 тисячi гривень, який батьки нажили. За це їх, мовляв, примусово виселили в село. Там знайшли для них старенький будинок у жахливому станi. Менi кажуть, що батьки добровiльно продали
квартиру, але я не вiрю – хтось скористався їхнiм пияцтвом i за копiйки купив житло, у якому був прописаний я зi ще двома неповнолiтнiми братами та сестрою…

Нинi я ходжу до церкви й прошу Бога, щоб дав батькам розум. I вiрю, що все буде добре. Щодня я молюся за їхнє навернення, бо знаю, що все це чинили не вони, а – горiлка. Вона вже багатьох зробила нещасними.

Микола, м. Львiв

Джерело.

Related Post